— А що б то вона мала робити в лісі? Якби то справді була вона, то кружляла б навколо хати або сиділа дибуком на комині й вила. Або волочилася б по цвинтарю, бо деякі жиди теж начебто мають душі, тільки менші й трохи хворовиті; ну, а з неї була добра дівчина, то чому б мала не мати. А може, ти всього лиш русалку бачив. Дивно тільки, що зараз, а не навесні. Може, є й осінні русалки, хто його знає. Помолися краще або занеси до костелу на пожертву крейцера, щоб лихе відійшло.
Так сказав Старий Мишка. Добряче ковтнув наливки на камені, розкопав барліг і ліг спати, бо вечір уже прошив мороком. А Кубі думка про похід до костелу видалася раптом такою огидною, що його аж занудило; зрештою, і крейцера він не мав, а якби мав, то напевно знайшов би для нього інший ужиток.
Вийшов надвір покурити махорки й заспокоїти думки. Йому здавалося, що він бачить дівчину в білому десь у полях за селом, ближче, ніж останнім разом. Зморгнув кілька разів, і постать зникла. На смерканні різні речі ввижаються, сказав він собі. І зовсім у це не повірив.
Повідають, що коли не допомагають ліки й різне зілля, треба вдатися до інших способів, щоб позбутися болю. Болі-бо входять в людину, як черепаха в коров’яче вим’я, і шукають собі місце, аби там всістися.
Старий Мишка тих болів мав шість. Один біль шарпав, другий штрикав, ще один лупав, наступний рвав, інший нив, а останній тиснув і був з усіх чи не найгіршим, бо хоч і не дуже сильний, зате не втихав ні на мить і найсильніше отруював життя.
Однієї ночі Мишка і Куба вийшли надвір. Йшли і йшли, аж дійшли до церковного саду, де відшукали стару кострубату вишню. Там Старий Мишка роздягнувся догола й наказав вбити у своє тіло шість голок, по одній на кожний біль. Голки він зробив із ребер щупака, бо для чарів не можна брати залізних, а срібних вони не мали. Однією Куба прохромив старому пупа, дві вбив симетрично в заглибини між ключицями й раменами, наступною проколов складку висхлої шкіри на животі над міхуром, там, де починається волосся. П’ятою наскрізь проштрикнув мошонку, а останню глибоко ввігнав у литку.
Мишка, отуманений відваром з полину й копитняка, майже не відчував болю. Куба протягнув у вічка голок дратву, кожну іншої довжини, і прив’язав їх до вишні. Старий підняв руки вгору, почав ходити навколо дерева в такому керунку, в якому сонце мандрує по небу, і наспівувати:
Сказавши «хвиц», вирвав у себе Мишка першу голку, оту з пупа. На її кінці звивався біль, куций і потворний, схожий на земледуха або земляного хруща. Істота заквилила, чкурнула геть і зарилася в землю біля коренів вишні.
Старий шабес-гой на цьому не зупинився і далі ходив кругами. По підчерев’ю в нього текла кров.
Після ще одного «хвиц» другий із болів вискочив із тіла, цього разу з-під ключиці. Довго бігав по колу й попискував, приголомшений, як кріт на поверхні, поки Куба не роздушив його постолом.
Так воно йшло, біль за болем. Більшість були схожими один на одного, з багатьма ногами й виглядом нагадували комах. Тільки біль із яєчок нагадував жука або черепаху, круглий і твердий, наче камінець. Останній, отой з литки, мав аж три голови, сичав і пробував кусати.
— Це не кінеццць, нас є більшшше, хссс, хссс! — погрожував він.
Куба прибив його сухою гілкою, але це не поліпшило настрою Старому Мишці. Бо хоча шість болів і були вигнані, але в тілі, видно, справді залишилося їх ще кілька. А кожен знає, що з дев’ятим болем помирають.
Хлопець допоміг старому одягти чисту сорочку й штани, крові не витирали й не перев’язували ран, аби тіло могло очиститися від трутизни, що залишилася після болів. Повернулися до гойхауза вже добре по півночі. Заснули одразу й не помітили дівчини в білому біля плоту господи.
Вранці обидва вибралися до церковного саду. Вишня виглядала, наче спалена, уся чорна й безлиста.