Повідають також, що Рак плів несосвітенні дурниці, бо то був страшенний брехун, і що того року не було таких хуртовин, і що то не сніг запорошив його пам’ять, а горілка. Розказували також, що тієї зими, коли Якуб покинув службу в корчмі, він пристав був до бескидників.
А було це так.
Згідно з традицією, коли вже минуло Різдво, а до Нового року залишалося ще кілька днів, приходив час на коляду. Колядники мали з’явитися несподівано на смерканні, щоб застати домочадців за звичними заняттями. І звичайно ж, як і завжди, всі в селі знали, коли будуть ходити.
Знала також про те Мацейка Любасівна і сама спеціально на цю оказію спекла пиріг із вудженими на солодко сливками. Серед колядників-бо мали цього року бути Польдек і Гнат Фоксові, близнюки, один як ангел із зіркою, другий — як диявол. Бо обидва були вродливі, як ангели, і спокусливі, наче чорти. А немає хлопця, який не любив би вуджених на солодко сливок, — так Мацейці сказала Сальця Нев’яровська із сусіднього села.
Про Сальцю різне говорили, але переважно, що курвиться, тож напевно зналася на хлопцях як мало хто. Сальця також казала, — але пошепки й на вухо, бо так належить говорити про куревські справи, — що дівки, коли їх цілувати там, внизу, також смакують, як вуджені сливки, і тому це є смак, якому жоден хлопець не може опиратися. Мацейка червоніла від самої думки, але однієї ночі, коли марила про братів Фоксів, кожного окремо й обох нараз, спробувала власних соків. Смакувала вона дивно, трохи солоно, а трохи як недозріле яблуко, і напевно не було в тому ані сліду сливки. Але хто знає, може, хлопці мають інші смаки.
Так що про тих колядників ніби ніхто нічого не знав, однак знали всі. Казали, що буде інакше, ніж дотепер, бо старі лицедії вже зістарилися, лупало їх у крижах, і кілька з них не могли вже пити, а що то за колядник, який не вихилить душком келиха домашньої паленки. Тоді дозволили переодягтися молодим, з яких жодному не було більше ніж за двадцять п’ять зим, а ці пообіцяли коляду, якої в селі ще не бачили. Запросили навіть скрипаля із сусіднього села, ввічливого Йонтека Гацу, і дударя, імені якого Мацейка не запам’ятала; бо то мала бути коляда зі справжньою музикою.
Ніхто тоді не знав, чого сподіватися, крім того, що готувалося щось небуденне.
Родина Любасів була переконана, що коляда почнеться від їхньої хати, як то завжди бувало. Їх дім стояв на східному краю села, і з того боку належало розпочинати коляду, на сході-бо прокидається сонце і встає місяць, і всі зорі пересуваються зі сходу на захід. У тій стороні світу Господь Бог зійшов на землю, там помер і повстав з мертвих. Зі сходу походить лад і порядок світу, зі сходу іде світло й надія. Ніхто ще не чув, аби щось добре прийшло із заходу.
Тож Любаси не здивувалися, коли надворі заіржали коні й пролунав грюкіт у двері. Старий Любас, батько Мацейки, якраз приправляв фруктову самогонку гарячою водою з медом, додаючи трохи цитринового соку й шкірок. По цитрини вибрався спеціально до Ясла на ярмарок, отой найдовший у році, що починався на польське Різдво, а кінчався на руське. На звук стукоту в двері всі Любасівни, а було їх п’ятеро, запищали від радості. Батько швидко розлив напій до недільних келихів, розмальованих волошками, і, тримаючи по одному в кожній руці, щодуху побіг у сіни.
Вони увійшли без запрошення, шестеро хлопів у засніжених кожухах і довгих шубах із хутра куниці. Коміри були підняті так високо, а шапки натягнуті так низько, що ледь було видно посинілі від морозу носи і вкриті інеєм вуса. Той, що увійшов першим, вирвав келихи з рук господаря й один вихилив сам, а другий подав приятелю.
— Добре, хлопаки, — буркнув. — Заходимо.
Розсілися в хаті за столом, усі шестеро. Кожухів не зняли, тільки з шапок обтрусили сніг. Любаси та їхні доньки стояли, остовпілі, й дивилися, як прибульці вмощуються на лавках.
— Чого повитріщалися? Налийте всім, бо файне, а ми змерзли в дорозі. Ну, рухайтеся.
Старий Любас мовчки взявся розливати трунок, а Мацейка водила поглядом по вусатих обличчях чужих. Жоден із них не був ані Польдеком Фоксом, ані його братом Гнатом, ані навіть скрипалем Йонтеком Гацою.
Маленька Розалія, наймолодша з усього Любасового дівчачого приплоду, єдина не злякалася незнайомих. Сміючись, підійшла до одного з чоловіків і потягла за обвислий вус. Чужий щось буркнув і вдарив дитину в обличчя так, що вона аж відлетіла, хитаючись, під піч і страшенно розплакалася. Любасова гнівно рушила до бандитів, бо як же це так, адже дітей тільки власний батько може бити.