— І тому ти не хочеш їм помагати?
— А хіба я не помогла? Хотіли сина? Мали сина. Гадаєш, що завдяки кому? Завдяки тому мрукові з лісу, що на всі проблеми нічого іншого не радить, тільки клепати молитви, а єдине, що може, це хляти горілку?
На ті слова неспокій пробіг по спині Якуба. Ледь вловимі спогади ворухнулися в його пам’яті. Мрук. Змії і замшіла долина; сон, якого не пам’ятають.
— Чому ти називаєш його мруком? — обережно запитав він.
— А що це ти сьогодні такий цікавий? — Пустельниця піднялася на лікті. — Тільки б і молов язиком. Почекай, знайду я для нього краще заняття.
Вона сіла на Якуба, закинула йому стегна на шию і міцно обняла. Пахла вона чудово, як свіжий кмин і польові квіти. Цей запах нагадав йому Мальву, і жаль огорнув Шелю холодним саваном. А що більше думав про Мальву, то завзятіше входив у духмяну жіночність Слави.
Потім, коли вже було по всьому і червнева ніч оповила світ, пустельниця запитала:
— Про кого ти думав?
— Ні про кого, — непереконливо відповів Якуб.
Слава встала, загорнулася вовняним коцом і, виходячи, кинула: — Зачини вікно. Щоб примари не налетіли.
Повідають, що уві сні можна іноді побачити сни інших людей. Тієї ночі Якуб бачив сни Слави.
Сни Слави снуються всюди довкола, одні тоненькі, наче нитки бабиного літа, інші набухлі, як дріжджове тісто, усі напівпрозорі й бліді. Їх повно в хатині, повно на обійсті, повно в усьому селі, ще хвилина — і буде їх повно в усьому світі. Вони літають у повітрі й мацають навкруг павучими ніжками. Невдовзі не можна буде пропхатися через їх гущу, але Якуб тим не переймається, бо у своєму снінні є всього лиш поглядом, який проникає усюди. Немає його, але він бачить. Зовсім як Бог.
Тож бачить Якуб, що сни Слави виростають не з голови її, а з грудей. Пипки набухають, і марення вилітають з них, як молоко. Якуб помічає змій, що дрімають в усьому домі, поховавшись у закамарках, про існування яких він навіть не здогадувався. Щупальці сну торкаються зміїних голів, і змії прокидаються на мить, сичать у блаженній напівпритомності й знову засинають. А зовні товсті примари підстрибують, намагаючись схопити нитки сну. Ті, однак, відступають і розвіюються димом під найлегшим дотиком примарних ручок. Духи квилять, розчаровані. Хто знає, може, є серед них душа сина Пекелків, але важко про це судити, бо діти духів одні на одних схожі, бо світ іще не встиг на них відбитися.
Грибниця сну міцно сидить в усій околиці, і Якуб бачить, як сягає жіночих грудей і вим’їв худоби, всього, де можна знайти бодай краплю молока. Примарна білість присмоктується до них і густішає, як сметана. Сягає також схованої в лісовій балці під старою яблунею хати Лихого Чоловіка і його спокійно сплячої кози Мокоші. Лихий Чоловік не спить, а витріщає очі в ніч, схожий на стару й бридку сову. Сни пустельниці човгають по замшілому дахові халупи, тож Лихий Чоловік виходить надвір, чухає собі спину й гукає в темряву:
— Забирайся геть, стара курво!
Білий туман марень неспішно відступає. Адже грудей і вим’їв дуже багато.
Та частинка Якуба, яка проникає в сон, дивується. Бо як же це так — пустельниця, яка краде молоко? Оскільки, однак, здивування вимагає свідомості, то присутність Якуба відбивається на сні жінки. Це так, ніби він зачепив павутину і зумовив тремтіння, яке біжить просто до сплячої. Бачить ще, як Слава ворушиться у своєму ліжку, як несподівано розплющує очі й гнівно запитує:
— А ти що тут робиш?
І Якуб прокидається зі страхом, який вчепився грудей, бо щось підказує йому, що недобре гнівити пустельницю. На його горищі триває спокій. Тільки Замазура в плямі місячного світла поблискує на нього оком, після чого ліниво повертається на другий бік, вдаючи, що зовсім не прокидався.
Юнак заспокоює подих і накривається пропітнілим коцом. Бо сни — це сни, і вірити їм не слід.
Повідають, що дуже давно Зміїний Король мав сина і доньку. Доньці на восьмий день після народження Рожаниці дали ім’я Магура. Син не отримав імені, бо одразу після народження був викрадений чортами Амазараком і Азараделем, які за щось посварилися з Батьком Змієм.
Так розповідає Замазура. День стоїть теплий і лінивий, добрий на розказування казок. Ліс пахне весною.
Чорти виявилися хитрішими, ніж підозрювали на зміїному дворі. Утікаючи через темний буковий ліс і гублячи сліди в бурхливих струмках, вони майже відчували на своїх шиях гарячий подих зміїних хортів, а відзвуки погоні добігали мало не з усіх боків. Амазарак і Азарадель пробували сховатися в ямах від упалих дерев або в глибоких дуплах, бо в таких місцях знаходили прихисток старі боги, коли грізний Єзус Христ прийшов у Бескиди. Бо якщо в такий спосіб вдалося ошукати правдивого Бога, то чому б не мало це вдатися і зі Зміїним Королем?