Выбрать главу

Лихий Чоловік знову добуває бурдюк з-за пазухи, присмоктується до нього, як кліщ. Усередині хлюпає оковита. Якуб чекає, не квапить, боїться відштовхнути старого поспіхом, хоча нетерплячість грає в нього під шкірою. Бурдюк чималий, але й спрага у діда величезна.

— Може, баби й горілка — це було б замало, і може, кинув би келію до холери. Може, й кинув би, якби не ті миші.

Як це, які миші? Звичайні, мишасті, з хвостом і вухами. Польові або лісові, дідько їх знає. Завелися у мене в кутку, в дірі під підлогою. Завелися — то й завелися, пише ж бо мудрий Арістотель, що миші беруться з бруду й старого ганчір’я, ну, а одного й другого в тій моїй самітні не бракувало. Є створіння, які беруться нізвідки: миші, вужі, хробаки. Чув я, що один давній майстер з Нідерландів на своїй картині про створення світу намалював різних дивних риб, які виходять з води; це смішно, бо хто таке чув, щоб коропи й щупаки вилазили з річок та озер і мандрували на чотирьох лапах. Ну, значить, щоб миші з бруду — то так. Але щоб з риби ящур, а з черепахи птах — незрозуміло. Що, може, ще й людина з мавпи, га?

З моїми мишами щось, однак, мусило бути не так. Однієї ночі розбудило мене попискування, тихеньке, як у кажанів. Дивлюся, дивлюся — а там лежить стара миша, а біля неї більше десятка малих голих кульок, що присмокталися до її пипок, як гали[8] до листя. Мабуть, мишенята, думаю собі. Тобто не всі миші заводяться самі собою, а деякі народжуються, як справжні тварини.

І я тоді нікуди не пішов. Ходив до лісу по хмиз і грів келію, хоча заморожені гілочки диміли, як чорт з матір’ю, і неможливо було через це всередині витримати. Але я грів, щоб мишам не було холодно. Якби я пішов, то напевно б здохли. Кляті миші.

Я любив їх розглядати й часом підкидав їм у діру кульку з хліба. Минув, може, тиждень, а може, ні, і стара миша зжерла малих. Лежала з отакенним роздутим черевом, отаким, о, товста, як опасиста свиня, а навкруг валялися відгризені голівки й шматочки хвостів.

Я хотів її, заразу, затовкти палицею від мітли, але, холера, не зміг.

Природа — це усе ж курва. Не розумію, як можна було написати в святих книгах, що Бог створив світ і знав, що це було добре. Хуй там добре. Кожен кожного жере, і нічого немає, тільки страх, хвороба й здихання. Біля підніжжя трону Господнього мають чутися не ангельські співи, а одне тільки повне болю скавуління. І нема відпочинку, немає в природі шабасу ані неділі. Ну, а якщо цю машину смерті запустив у рух Бог, то він або не є Богом, або зовсім задовбаний. Природа — це святиня сатани.

Під кінець зими, коли починається голод, стара миша привела на світ ще один приплід. Шістнадцять малих. А потім зникла. Певно, куниця її зжерла або кіт. Я давав потім тим мишам смоктати ганчірку, змочену в молоці. Кілька днів це тривало; здихали одна за одною.

Так минали дні тієї найпаршивішої пори року, коли зима, здається, не має кінця. А потім щось здригнулося в приспаному серці світу, і це була весна. Разом з весною прийшла і вона.

Не запитуй хто. Ти й сам добре знаєш. Стояла на порозі моєї самітні гарна, як грозова хмара. Пульсував у ній вогонь, якого прагнуть усі чоловіки на світі і якого всі так сильно бояться.

Забирайся, каже. Я була тут до тебе.

Я якось так здогадався в першу ж хвилину, ким вона є, але вдавав перед нею і перед собою, що зовсім не знаю. Надто сильно мені, бачиш, подобалася.

Я почастував її горілкою, вигнаною з букових горішків. Тією, після якої сни завжди такі гарні. Прийняла. Відьми люблять випити. Горілка зближує людей, тож вона, щоправда, і далі до мене суворо, забирайся — але наче вже менше. Що вона собі це місце минулого року вподобала, тут, на цій горі, неподалік, чекала тільки весни, аби вселитися. Подумала, мабуть, що помилилася, бо що то за святий муж, який воліє вихилити келих замість сьорбати джерельну воду.

Ми довго говорили. Я розповів їй про тих мишей. Вона: що закон природи й цикл життя. Що ніч і що день, повня й молодик, що літо і що зима. Але дзуськи це правда, Кубо. Для миші нема жодного циклу. Миша народжується, живе й здихає. Так само ти, так само я. І немає жодного порядку ані ладу. Так може здаватися, коли все спокійно, а ти ситий і задоволений, коли ти пан або відьма. Саме так, відьма, бо відьми теж мають владу, хоча й іншу, ніж пани.

Лихий Чоловік замовкає. Довго мандрують лісом, Якуб і він. Більшість силець пуста, тільки в деяких є якась лісова дрібнота, покалічена чи мертва. Самогонник випускає живі створіння й страшенно лається вголос, особливо на білок, курви нехрещені, ані з них м’яса, ані хутра. Зате коли в пастці на лисів опиняється ласка, тобто ласиця, він обережно відмикає защіпку й заспокійливо щось примовляє. Це триває якийсь час, бо ласка кидається й кусає, але Лихий Чоловік має дивовижно вправні пальці, хоч великі й розпухлі, як сардельки. Нарешті пастка відмикається і тваринка тікає геть, вже її немає, тільки низенькі кущики брусниці шелестять якийсь час. Якуб трохи дивується, бо ж відомо, що ласка, мов та змія, і сидить в ній зло, а коли зустрічаєш її, то слід її вбити.

вернуться

8

Паразитичні новоутворення на органах рослин.