Саме тому дівчина ще вчора зранку витратилася на пляшку горілки для прибиральника-п’янички дяді Вані, у відповідь на що той погодився нашвидкоруч написати надиктованого нею листа для пана Ларса. Аби ніхто не знайшов його, Святі довелось пронести папірець у гримерку в спідній білизні.
Можливо, це було занадто, та від такої перестороги дівчина почувалася в більшій безпеці. Чорнило на рукописі було темно-синє, трохи вицвіле від необережного поводження з листком.
Свята швиденько пробіглася очима по сірому папірцю і, нарешті, впевнившись у правильності написаного, кинула його на стіл.
Далі був довгий коридор, двері, що вели на вулицю, чорні сумні очі старого таксиста, перука, що гріла голову, і величезний чемодан, що довелося витягати з машини самостійно прямо біля міського вокзалу.
Все життя Свята мріяла займатися фелінологією. Саме так — вона мріяла розводити кицьок, з усіма їхніми віскасами, приплодами, линьками, точінням кігтів, селекцією, аутбридингом і інбридингом, пухом, кігтями, хвостами та вусами. Але коти, на жаль, не могли принести стільки грошей, скільки потрібно було для того, аби нагодувати Святу зранку — смачною вівсянкою із сухофруктами, дієтичним омлетом та склянкою вітамінного напою, а ввечері — смаженою на відкритому вогнищі бараниною або телятиною з фруктами, гірким чорним шоколадом на десерт та французьким шампанським. Ні, зовсім не тим солоденьким пійлом, яким звикли насолоджуватись прості смертні. Свята пила лише справжнє шампанське.
До цього ж, гроші були конче необхідні, аби одягатися. Свята любила одягатися швидко і яскраво. Аби змінити власний імідж, було достатньо зайти у перший-ліпший магазин в центрі міста — і справу зроблено. Гаманець від того стає все худіший і худіший, а котики і кішечки аж ніяк не сприяють його потовщенню.
Словом, Святі не пощастило. Вона мріяла про пухнастих мурчиків і рудиків, а отримала від Бога інший дар — чудовий голос, і разом з ним — шалену популярність спочатку серед любителів живого співу в пабах та ресторанах курортного містечка Феодосія, звідки родом була ця ясноока дівчина, а потім — і любов шанувальників з Києва, Львова та інших великих міст. Та про інший Святин талант, який вона б воліла ніколи не мати, знали лише окремі люди. Хоча навіть вони неоднозначно ставились до її видінь.
А потім був пан Ларс з його активністю, ініціативністю і повним оберемком почуттів до голосу Святи. Дивний-дивний, бідний-бідний пан Ларс з його великим банківським рахунком, багатою родинною історією, купою ризикованих зв’язків і втомленими сірими очима. Нещасний пан Ларс, який теж знав про інший Святин талант…
Святі стало трохи соромно при згадці про пана Ларса. Перед внутрішнім зором постали його очі кольору непогожого неба, що з острахом дивляться на кров, розбризкану по гримерці… Напевно, це мало розкраяти його серце…
Тепер Свята щодуху поспішала вздовж залізничного перону. Чорна перука надійно приховувала її біляве волосся, а окуляри на носі мали приховати її стривожені очі від людей навколо.
Дівчина зупинилася перед п’ятнадцятим вагоном. Потім вона присіла, відкрила замок на чемодані і почала схвильовано перегортати його ткані нутрощі догори дригом, наче незграбний хірург, що лише експериментує з манекеном.
Раптова згадка змусила її зупинитись, із ляском вдарити себе по лобі і дістати квиток у кишені чорної довгої сукні.
— От мій білет, — рішуче промовила дівчина і почала щосили совати свою валізу на сходинки.
Дивлячись на її зусилля з певним острахом, осудом і невдоволенням, провідник спробував допомогти їй, та від того дівчину ледь не накрили зверху її власні пожитки. Втім, уже наступної хвилини вона вирішила спочатку піднятися сама, а вже потім прийняти валізу з рук провідника. Коли з цим ділом було закінчено, Свята полегшено зітхнула.
— Дякую, — приглушено кивнула дівчина і маленькими, але частими кроками почовгала по коридору вздовж купе, тягнучи за собою свій скарб, якого вистачило 6 не на одну, а на трьох таких Свят.
Пан Ларс дивився на рідину, що встигла висохнути і стати тьмяною й коричневою, наче розбризкана кава, а не справжнісінька кров. Він дивився на плями з певним сумом у сірих очах. Нервово похитуючи правою ногою, що він закинув на іншу, чоловік бігав пучками пальців по бильцю крісла, наче то був дивний музичний інструмент, який все ніяк не хотів піддатися музикантові і видати нарешті ту ноту, що мала все розставити по місцях.
Гримерка була схожа на нірку польової миші, що страждає на клептоманію та фетишизм. Ось на підлозі притулилася до старого дзеркала руда перука, ось розкидані гребінці з поламаними зубчиками, ось кілька порожніх пляшок, що дивним чином гніздяться тут уже кілька років, ось муляж старовинного пістолета, а ось — маленький папірець, схожий на чек…