Тільки пани не вірили, сміялися, кепкували:
– Аякже, прийде ваш бунтар .. Чекайте… Він давно вмер, нема його й не буде. А ви довіку скнітимете, перед нами, панами, запобігатимете. І діти ваші в ярмі ходитимуть, на нас працюватимуть. І онуки ваші…
Та не вгадали пани. Самі загинули, як руді миші. А хто вцілів – повтікали світ за очі, за моря-океани…
І повернувся на Україну славний Кобзар. Стоїть він на високій горі, дивиться на рідну землю, милується безкраїми степами, дніпровськими плесами, густими лісами та дібровами… А навколо шумить золота пшениця, хлюпає щедрим прибоєм до поетових ніг, низько вклоняється безсмертному Кобзареві.