В ті часи посадка на невідому планету загрожувала смертельною небезпекою. Локатори відмовлялися працювати в іонізованій атмосфері, оптичні прилади сліпли в густих хмарах. Корабель міг розбитись об сховані в тумані гори, міг упасти в розбурханий океан, загрузнути в драговині, у сипучих пісках. Прометей не знав, що ховалося за непроникною атмосферою Зевса. Лише одне сказали прилади: маса планети велика, вага на її поверхні вчетверо більша за земну.
Повільно входив корабель в атмосферу невідомої планети. Прометей скерував його так, щоб підійти до екватора Зевса, тому що друга заповідь зоряних капітанів каже: “Опускайте свої кораблі лише на екватор планети, бо відцентрова сила тут зрівноважує силу ваги, і корабель зможе легко повернутись у Зоряний Світ”.
Здригалися від натуги дюзи. Корабель гальмував, наближаючись до поверхні планети. Густішала атмосфера. Хижо пронизували її бузкові леза блискавок. Рвалися назустріч кораблеві вихори нагрітого повітря. Бачив Прометей, що екрани дальніх локаторів вкрились яскравими плямами: то на поверхні Зевса вивергали вогонь численні вулкани. Суцільні розряди блискавок наелектризовували атмосферу, і що нижче спускався корабель, то невиразнішим ставало зображення на екранах локаторів. Лише на мить прояснів один із екранів дальнього локатора, і Прометей побачив, що на північ від екватора, біля підніжжя вулкана, ростуть квіти, які світяться. І хоч екран одразу затягли мерехтливі спалахи, Прометей уже відчував, здогадувався, знав: там ростуть Вогняні Квіти!
А повітряні вихори все дужче й дужче стискували титанові стінки корабля. Гнівилася планета на зухвальство прихідця, і бушував ураган у її неосяжній атмосфері. Корабель ішов над чорними проваллями, над жерлами вулканів. Крізь покручені, пошматовані ураганом хмари пробивалися зловісні відблиски вогню.
Прометей порушив другу заповідь зоряних капітанів. Він розвернув корабель на північ, убік від екватора, туди, де росла Вогняна Квітка. Знав Прометей, що енергії реактора тепер не вистачить на зліт. Знав, що корабель не зможе покинути грізну планету. Але Прометей, відлітаючи, сказав людям, що добуде Вогняну Квітку. Хіба міг він відступити?..
Корабель спустився біля підніжжя крутого скелястого вулкана. Зі скелі двома червоно-жовтими ріками стікала лава. А між розжареними потоками на чорному від попелу стрімчаку горіла Вогняна Квітка.
Тепер їх багато на Землі, цих Вогняних Квіток. Ми звикли до них, і все-таки нас знову й знову вражає їхня краса. Так, написи, прочитані колись зоряними капітанами, сказали правду: Вогняна Квітка удесятеро збільшує сили людини, просвітлює розум, дає довге життя. Хіба не тому закоханий юнак замість освідчуватись дарує дівчині Вогняну Квітку? Хіба не тому найкращі свої свята ми прикрашаємо Вогняними Квітками? У них світиться вогонь, який дав колись людині велику силу. Вогонь любові… Вогонь розуму… Вогонь життя…
Прометей був поет, і він перший з людей узяв до рук Вогняну Квітку. Спробуйте ж уявити собі, що почував він тоді!
Так, гарна Вогняна Квітка! її вузькі пелюстки переливаються м’яким світлом, барви змішуються, міняються, стають то сліпуче-яскравими, то бліднуть, набуваючи прозорості…
Мав рацію старий, мудрий капітан “Екватора”: Вогняна Квітка виросла в розжареній атмосфері і ввібрала її силу та фарби.
Кажуть, що Прометей, коли зірвав Вогняну Квітку, від хвилювання вперше не міг скласти вірші. Він лише змінив кілька слів у сказаному до нього:
Голодні язики розпеченої лави лизали скелю, підбираючись до титанових бортів корабля. Але Прометей уже поклав руку на важіль керування. Приглушуючи грозове гоготіння, заревли дюзи. Корабель помчав угору, в порізане блискавицями небо. І потьмяніли блискавки поряд із сліпучим полум’ям, яке викидали могутні дюзи.
Вогняну Квітку було викрадено в Зевса!
Однак тяжка розплата чекала на Прометея. Корабель не зміг вирватися в Зоряний Світ. Швидко вичерпалась енергія реактора, невидимі ланцюги тяжіння скували корабель, прив’язали його до планети, перетворивши на її супутника.
Так Зевс помстився Прометеєві.
Розказують, що тисячоліття тому люди придумали міф, подібний до історії Прометея — поета і зоряного капітана. Розповідають також, що в цьому міфі титана, який викрав у богів вогонь і передав його людям, було на багато віків прикуто до скелі. Запевняють навіть, що викрадача звали Прометей. Убога вигадка! Хіба люди кинули б того, хто приніс їм вогонь! Вони виступили б проти богів. Хто може бути дужчий за людей?
Ні, швидше за все тут якесь непорозуміння. Бо зовсім інакше завершився подвиг Прометея — поета і зоряного капітана.
Люди Землі не залишили людину, яка викрала для них Вогняну Квітку. Антени земних станцій прийняли сигнал біди, надісланий Прометеєм. І одразу ж усім кораблям у всіх частинах Зоряного Світу земні станції послали наказ: “На допомогу!” З тієї миті, як радіохвилі, що несли наказ, торкались антени корабля, капітан — де б він не був — мусів перш за все думати про врятування Прометея. Такий був зміст наказу.
Слідом за цим земні станції звернулися до всього людства у всіх куточках Землі. І в цю годину кожен з людей, які живуть на Землі, зробив для врятування Прометея те, що він міг зробити. Розум усіх людей, їхні знання, досвід, воля, енергія зіллялись у єдине ціле. Так з’явився план прориву до зірки Ферідан.
Ескадра з шести могутніх кораблів вирушила в Зоряний Світ. На борту корабля були найсміливіші капітани, найдосвідченіші штурмани, найталановитіші інженери. Капітани інших кораблів, які раніше залишили Землю, поспішали назустріч ескадрі, щоб віддати їй енергію своїх реакторів. Поповнюючи запаси енергії, ескадра могла розвинути швидкість, якої ще не досягав ніхто.
Як сказано, в ескадрі було шість кораблів. Два кораблі зазнали ушкоджень від метеоритів і вернулись на Землю. Ескадра ж, розвиваючи швидкість, мчала вперед. Два інші кораблі не змогли побороти магнітне поле біля зорі Ван-Маанена і здійснили посадку на планети в системі цієї зірки. Ескадра ж, розвиваючи швидкість, мчала вперед. Ще один корабель не витримав величезної швидкості польоту і відстав. Але останній з посланих кораблів — на ньому було піднято прапор ескадри — пробився до зірки Ферідан.
Через силу погасивши швидкість, він підійшов до планети Зевс і передав величезну потужність свого реактора кораблю Прометея.
Розірвавши ланцюги тяжіння, обидва кораблі полинули в Зоряний Світ.
А назустріч їм уже мчали інші кораблі, несучи невитрачену енергію.
Так було звільнено Прометея.
Повертаючись на Землю, він сказав мстивій планеті Зевс:
Він був поет, він викрав у Зевса для людей Вогняну Квітку — і тому мав право так говорити.
Пам’ятайте ж усі, хто вирушає в незвідані далі Зоряного Світу: Земля ніколи не залишить того, хто звершив подвиг в ім’я людей.
