- Куди? В мене навіть грошей немає і їжі. Ми загинемо!
- Про це потім будемо думати, пора вирушати.
В горах селище...
На пагорбі під крислатим деревом сидить Танай, поряд з ним чоловік з перев’язаною раною.
- Ти колись бував у горах, Танай? По очах бачу, що ні. Там гарно, там усе інакше, там навіть природа інша. А які там легенди! От ніби в горах є клан, котрий оберігає драконів, клан, котрий ще ніхто не зміг перемогти. Це люди, котрі цінять свободу, свою, та свободу інших.
- Хіба дракони існують не лише в легендах? - Танай з посмішкою, - Якось мені не віриться.
- А я тебе і не прошу вірити, я прошу лише дивитися.
- На що дивитися?
- А це я тобі розповім згодом. От діждемося Мандрівника і підемо.
- Мандрівника? Невже у вас немає імен? От чому ти звешся Шукачем?
- Бо я і є шукач, я все життя так провів - в пошуках своєї істини.
- Тоді я, виходить, мисливець? - з усмішкою запитав Танай.
- Ні, ти скоріш рятівник, ніж мисливець.
- Ну раз я рятівник, то розкажи мені куди прямуєш і чому тебе хочуть вбити?
- Я прямую в гори. Там на мене чекають, але перед цим я мушу дещо побачити і тобі показати.
- Що саме? Що варте такого ризику?
- Свобода, мій рятівник, лише свобода. Мандрівник тобі розповість краще. Він скоро прибуде і ти побачиш те, про що слухав в дитинстві. Ти побачиш народження легенди.
- Чиєї легенди?
- Своєї легенди, Танаю, лише своєї.
- Дивна ти людина, Шукач, я ще таких не бачив. Я ще багато чого не бачив в житті.
- Скоро побачиш, я тобі обіцяю, - Шукач підвівся, - Он курява на дорозі, це, напевно, Мандрівник несе погані новини.
- Чому погані?
- Бо він поспішає. Зазвичай він повільний. Та й гарних новин немає звідки взяти. Зараз не ті часи, - чоловік посміхнувся і помахав вершнику, що наближався.
Перед Танаєм стояв Мандрівник - невисокий, з сивиною і щирою усмішкою.
- Це ти собі захисника знайшов? Такий великий і небезпечний. - Мандрівник підійшов до Таная і пошепки додав:
- Навіщо тобі цей ледар?
- Я просто вирішив допомогти, - Танай знітився, і відійшов від чоловіка, - Безкорисно.
- Ти прямо святий, мені це подобається. Готові вирушати? - Мандрівник підійшов до Шукача і простягнув йому руку, - Підводься, поїдеш.
- Та він ще зовсім безсилий і важко поранений, - заперечив Танай, - Йому не можна нікуди їхати.
- Це він тобі таке сказав? Знову втікає від обов’язків. Не переймайся, святий, нічого з ним не станеться, він і не таке може. Тим паче, на місці залишатися не можна. Там за лісом якийсь поранений найманець веде цілий загін. Напевно, по вашу душу.
- Це я винен, я його не зміг вбити, - Танай похилив голову, - Вибачте мене.
- Ти не винен, що не вбив його, - Шукач підвівся і обійняв Таная за плечі.
- Взагалі ніхто нікого вбивати не повинен, тож тобі немає за що вибачатися.
- Ти знову за своє? - вершник, сміючись, - А тих, хто тебе продірявив, теж не можна вбивати, чи ти їх якось розділяєш?
- Ні, не розділяю. Для оборони їх можна класти сотнями, напевно, але це точно неправильно.
- Це, звісно, все цікаво, цінність життя, але ви так і не сказали, що це за люди за вами йдуть і чому вони хочуть вас убити?
- Нас, - сказав шукач, - Вони тепер переслідують нас усіх. Це, напевно, і краще, що тебе переслідують разом з нами.
- Чому це? - розлючено запитав Танай, - Чим це краще? Вам від цього легше?
- Тому, що тебе не шукатимуть у твоєму селищі, і нікого даремно не вб’ють. А що до того, чи нам легше від цього, звісно, поміч нам не завадить, та й тобі з нами буде легше. І зовсім немає причин злитися, не ті часи зараз.
- Я про це не подумав, - Мисливець схилив голову, - Я краще піду пройдуся. Може, щось вполюю.
- Тільки не залишай нас, ти мені сподобався, - з усмішкою промовив Мандрівник, - І не відходь дуже далеко, а то мало що там станеться.
- Добре, я буду обережний. А як повернусь - ви мені все поясните, добре?
- Звісно, пояснимо. Біжи, розвійся, змирись зі своїм становищем, - Шукач знову сів під дерево, зажмурив очі, а потім додав:
- Не гнівайся, ти ні в чому не винен.
Танай спустився з пагорба і попрямував в бік лісу, що знаходився неподалік.
- Звідки він тут? - запитав Мандрівник, сідаючи біля Шукача, - Це він тебе притягнув сюди?
- Він мене врятував. Мене таки наздогнали ті двоє.
- Ти знову не схотів битися?
- Не схотів, та і не можу, я обіцяв, ти ж знаєш.
- Ми так довго не проживемо, якщо не будемо захищатися. Врешті нам доведеться прийняти бій.
- Ми з тобою далеко не воїни, ми навіть захищатися не вміємо.
- Вміємо! - викрикнув Мандрівник, - Це в нас у крові! Ми можемо виступити проти них, і це буде далеко не рівна битва. Ми можемо перемогти без жертв.