- Малувато? - розсміявся Мандрівник, - Ми просто хочемо купити їжі і стріл. Гадаю, потрібну кількість припасів ми втрьох зможемо забрати.
- Так ви не від лицарів? - здивувався старий, - Ви просто подорожуєте?
- Яких ще лицарів? - запитав Шукач, - Трійця без гербів в дорогих латах?
- І на гарних конях. Ви їх знаєте? - запитав чоловік зі списом.
- Бачили, що після них залишається. Можна зустрітися з вашим керівником?
- В нас лише староста. Може, він погодиться з вами поговорити.
- Я теж на це надіюся... - пробурмотів Шукач, - Де його можна знайти?
- Я тебе проведу до нього, - сказав старий чоловік, - От тільки ти підеш один, а твої друзі залишаться тут.
- Я згоден. Танаю, залишайтеся тут, можливо, їм потрібна буде допомога.
- Вони обіцяли приїхати лише завтра, тож ви ще встигнете поїхати звідси.
- Завтра? Тоді потрібно поспішати, - Шукач підійшов до Мандрівника, - Вигадай щось, нам потрібно їх врятувати.
- Ти їдь, поговори з їхнім старостою, а ми вирушимо на зустріч лицарям, затримаємо їх.
Удачі, вона вам знадобиться.
***
Невелика дорога під пагорбом - найближча дорога до селища. Саме по ній мали пройти лицарі зі своїм загоном. Шлях перегородили селяни, звівши барикади, за котрими ховалися лучники. На пагорбі лежали колоди. Все було готово для зустрічі ворога.
Староста стояв на пагорбі, біля його ніг лежали списи. З лісу виїхав загін, на чолі їхав найманець в чорному, з перев’язаною рукою. Загін наближався до барикад... Їм на зустріч вийшов Мандрівник.
- Може, ви повернете назад? Вас там, напевне, родини чекають.
- Ви вибрали смерть? Чи все-таки віддасте нам припаси? - запитав найманець, під’їхавши до Мандрівника, - Ми точно не повернемо назад. Краще самі здайтеся.
- Ну раз так, можна запитати, скільки у вас у загоні людей?
- Оцінюєш свої шанси?
- Та ні, хочу попередити копачів, щоб вирили вам могили. Ви ж не проти?
- Та я тебе можу вбити навіть зараз! - найманець дістав меч і замахнувся.
На пагорбі Староста підняв спис і запустив його, той проштрикнув найманцю ногу і коня. Кінь повалився на землю. Найманець вхопився за ногу і закричав від болю.
- Ще хтось хоче мене вбити? - Мандрівник наближався до загону, - Може, спробуєте?
Один з найманців підняв свій лук, та йому в груди потрапила стріла, випущена Танаєм, котрий підкрався до загону справа. Найманці приготувалися до атаки, дістали свої мечі.
- Ще комусь могилку? Ви б краще відступили, жодні гроші цього не варті.
- В атаку! - закричав один з найманців, і загін рушив вперед.
Мандрівник зник в пилу. Найманці налетіли на барикади, одні падали від стріл, коням ламали ноги колоди, що скочувалися з пагорба. Староста запускав спис за списом, вражаючи ворога, доки вони не закінчилися.
Найманці прорвалися на барикади, залишивши позаду ранених та тіла померлих. Більшість з них так і залишилися на барикадах, вбиті вилами та списами. Ті ж, хто зміг пройти барикади, були вбиті селянами.
Коли пил осів, всі побачили Мандрівника, котрий стояв поміж тіл, на руках в нього була кров. Танай підбіг до нього.
- Як ти залишився живим? Ти поранений?
- Ні, я цілий. Нам потрібно їх поховати.
- Ще встигнем. Ти як?
- Все добре. Давай їх поховаємо, так треба...
***
За столом в домі сиділи Мандрівник і староста.
- Нам потрібно приготуватися до нового нападу, звести нові барикади. В нас вийде перемогти, я в цьому впевнений, - говорив староста, наливаючи вино.
- Не потрібно ні барикад, ні воїнів. Вони не допоможуть в бою з лицарями. Я це точно знаю, я вже з ними зустрічався, - Шукач випив вина і підвівся з-за столу, - Ми виїдемо їм на зустріч, щоб зупинити. Ваша битва закінчилась.
- Та хто ви такі? Одного не змогли вбити найманці, цілий загін, другий розповідає про якусь війну і те, що нам треба ховатися. Я не розумію.
- Ти хочеш все дізнатися? - запитав Шукач, - Тоді слухай. Є два клани Дракона. Кожен з них має свої таємниці та плани. І один клан підтримав у війні одну сторону, інший - другу. Так усе почалося. Потім війна, багато жертв і все. Голови кланів домовилися, що ніхто з їхніх людей не братиме участі у війнах, і в будь-яких битвах. Та потім з’явилися ренегати, ті, хто вирішили не слухати наказу і стали найманцями. А тепер вони допомагають у війні одній дуже поганій людині.
- У війні проти кого? Проти нас?
- Ні, у війні проти кланів, бо лише вони можуть їм завадити, вони єдина перепона.
- Завадити в чому? - Староста підійшов до стіни, на якій висів дворучний меч, - Ось перепона у минулій війні, в якій ми перемогли, це знову племена з півночі?