- Ні, це люди з-за гір, ті, хто ще навіть не заходив на ці землі. За горами знаходиться імперія, що несподівано вирішила розширитися.
- За горами лише дикі звірі і всілякі потвори. Я ніколи не чув про жодну імперію.
- Скоро про неї всі почують. Цей час незабаром настане. Наближається війна, в якій доведеться брати участь усім.
- Це ви вирішили? - Староста розвів руками, - Ви втрьох? Якщо це і справді так важливо, то ви мали б їхати напряму в столицю, а не до мене!
- Ми і їхали, та вирішили допомогти вам, і як тільки ми розберемося з лицарями, направимося в столицю.
- Тоді я їду разом з вами. Вам потрібна буде допомога.
- Ми не відмовимося від допомоги, - сказав Мандрівник і обійняв Старосту, - В нас усе вийде.
- Ти так в цьому впевнений?
- Інакше ми будемо мертві і нам буде все одно.
- І де ви хочете їх шукати?
- Вони з’являться на дорозі до селища ввечері, щоб вночі напасти на вас.
- Ви в цьому впевнені? То мені підготувати людей?
- Ні, вони там не потрібні. Це наша справа.
- Я все одно піду з вами, я хочу знову з ними зустрітися, тільки цього разу в бою. І звісно перемогти.
- А ти готовий до цього?
- Там і перевіримо.
- Я теж з вами йду, - сказав Танай, відсовуючи вино, - Я вам допоможу.
- Ти вже можеш повертатися до свого селища.
- Я піду з вами. Вам ще знадобиться мій лук.
- Тоді нас четверо, ми маємо шанс на перемогу, - Мандрівник випив свій келих одним ковтком, - Це буде дуже цікава пригода, і сподіваюся, що довга.
- Що нам буде потрібно? - Староста дістав зі скрині мішечок з грішми, - Ще є зброя і припаси.
- А можна ще вина? - усміхнувся Мандрівник, - І всіх трав, що у вас є.
***
- Ці знаки на ваших тілах захистять вас від їхньої магії. Все, що ви будете бачити, щоб це не було, лише мара, небезпечні лише вони. Щоб звільнитися від омани, потрібно дивитися крізь дим ось цих трав, - Шукач показав пучок засушених трав, - Ми помістили на вашу зброю спеціальні знаки, щоб ви могли пробити їхні лати, звичайним мечем цього не зробиш. Запам’ятайте, вони - воїни. Це єдине, що вони вміють, якщо відібрати у них всі артефакти, це будуть звичайні лицарі, ну майже звичайні. Ваше основне завдання - залишитися живими.
- Що означає «майже звичайні лицарі»? - запитав Староста, роздивляючись написи на своїх руках.
- Їх важко вбити, навіть з цими символами. Вони практично безсмертні.
- І ви просто забули нас попередити? - здивовано запитав Танай, - В нас немає шансів проти майже безсмертних лицарів.
- Їх можна поранити, а потім скувати. Це ми вам приготуємо потім. Зброя на них діє так само, як і на вас, просто смертельні рани у вас різні. Але відрубана голова їх також уб’є.
- Що ми там можемо побачити?
- Все, чого може боятися людина: від потвор до живих каменів. Цього ми не знаємо. Але всі ці видіння будуть від дзеркального щита одного з лицарів. Потрібно лише відібрати щит, і все зникне. Другий артефакт - це тіло одного з них, воно надає йому можливість рухатися набагато швидше вас. Він, напевно, найнебезпечніший з поміж них. Ще два артефакти знаходяться в третього лицаря - це браслет, що захищає від магії, та амулет, котрий дозволяє бачити магічні предмети, тож вони знатимуть що за знаки на ваших тілах та зброї.
- Це всі сюрпризи? Чи нам ще чогось чекати? - Староста взяв свій спис, - Це точно проб’є їх лати?
- Якщо ти влучиш, то він проб’є його наскрізь, можеш мені повірити, - Шукач взяв лук і показав його Танаю, - А стріла з цього лука зупиниться лише тоді, коли у щось влучить, тож використовуй його на максимум. Ще питання?
- Як нам їх сковувати? - запитав Танай.
- Потрібно лише накреслити них на тілі коло, а в ньому букву «Д».
- І це все? Так просто?
- У кожного з вас на правій руці символи, котрі скують їхні тіла. Ми про все потурбувалися. Головне, щоб ви залишилися живими.
- Ну ми спробуємо виправдати ваші сподівання. А тепер нам потрібно виходити на дорогу, скоро перевіримо ваші написи, - Староста розвернувся і подивився на захід сонця, - Нас чекає дуже цікава битва, я б хотів дожити до її кінця.
***
Місячне світло, пробиваючись крізь хмари, освітлювало польову дорогу, а разом з нею і трьох вершників. Вони виїжджали з лісу, повільно скачучи шляхом. Місячне світло вихоплювало з темряви частини пейзажу, створюючи певну мозаїку, і через це чергування темряви та світла пролітає стріла, з’являється в місячних променях та зникає в темряві, з кожною миттю наближаючись до вершників. Мить, і вона зупинилася перед обличчям одного з вершників - її зловив інший вершник. Покрутивши стрілу в руці, він кинув її на землю.
- Нас тут чекають. І знають хто ми.
- Тим краще, що чекають, не доведеться їх шукати, - сказав інший вершник і направив коня вперед, пришвидшуючи ходу.