Чимало західних коментаторів пишуть сьогодні, що, може, це й добре («blessing in disguise»), що Янукович відмовився підписати Угоду, врятувавши тим самим ЄС від ганьби колаборації з малоприємним режимом. У цій тезі була би своя правда, коли б ЄС не колаборував з іще паскуднішими режимами, а головне — коли б їхні чільні і, як правило, найпаскудніші представники не почувалися в тому ж таки Євросоюзі як риба у воді — з усіма своїми віллами, накраденими грішми і дипломатичними паспортами, які роблять досягнення безвізового режиму для всіх інших їхніх співгромадян абсолютно непотрібним. Один із сумних парадоксів Євросоюзу якраз полягає в тому, що з наявного там верховенства права і недоторканності власності користають люди, які водночас послідовно руйнують і зневажають усі ці речі у власних країнах.
Багатьом українцям Угода про Асоціацію давала надію, що разом з Євросоюзом їм удасться таки примусити беззаконну владу діяти більш-менш у рамках закону, чи принаймні — що вдасться змінити цю владу за рік на більш-менш чесних і справедливих виборах. У найпростішому вигляді Угода означала дві речі: зобов’язання української влади не красти, не брехати і не шахрувати — принаймні так масштабно і безсоромно, як тепер. А з іншого боку — зобов’язання Євросоюзу пильнувати діяльність шахраюватих партнерів і допомагати українському суспільству чинити на них громадянський тиск.
Зрозуміло, що така Угода, започаткована помаранчевими попередниками, не була насправді потрібна Вікторові Януковичу та його «партії», тож, попри всілякі торги та викрутаси, відмова від її підписання стала врешті моментом істини, а Майдан — закономірною реакцію на цю істину, прощанням з ілюзіями та усвідомленням дійсності. Майданне протистояння має системний характер — як зіткнення двох світів, двох політичних культур, двох систем цінностей — «Європи», уособлюваної Евросоюзом, і «Євразії», уособлюваної путінською Росією, Януковичевою «Сім’єю» та проплаченими тітушками на вулицях Києва.
Українці ось уже втретє намагаються довершити оксамитну революцію, яка ще в 1989 році змела авторитарні комуністичні режими у Східній Європі, проте загальмувала на українському західному кордоні, котрий поступово перетворився на кордон цивілізаційний — кордон між світом, де панує право, і світом, де панують сомалійські пірати, що позахоплювали собі цілі держави разом із їхніми мешканцями як заручниками. Ані в 1991-му, ані у 2004-му українцям не вдалося здійснити цивілізаційний прорив — із Євразії у Європу, і не знати, чи вдасться тепер. Але можна не сумніватися, що спроби триватимуть — навіть якщо сьогоднішня влада за допомогою московських братів і місцевих братків зуміє задушити протести. Сама демографія працює проти Віктора Януковича: в усіх соціологічних опитуваннях молодший вік респондентів однозначно корелює з дедалі сильнішими проєвропейськими орієнтаціями. Добре, коли б хто-не-будь ще й розтлумачив нашому так званому «президентові», що це все означає.
5.
Мій вік і наявність сяких-таких знань не сприяють надмірному оптимізмові. І все ж я вірю, що ще в цьому житті зможу сказати при зустрічі Адамові Міхніку: «Ось бачиш, ми вибирались на похорон, а потрапили таки на весілля!..»
12.12.2013
Чотирнадцяте найгірше місце на світі
1.
— Ох, ці довбані європейці, — каже колега, коли проходимо через Майдан, покритий квітами й попелом. — Вони б і досі розгойдувалися, коли б янучари не постріляли стількох людей.
Мені не хочеться заступатись за «європейців», тому що протягом кількох місяців я й сам лише те робив, що критикував їх у десятках статей, інтерв’ю та коментарів. Проте я робив це у їхніх газетах, на їхньому радіо і в їхньому телебаченні. Натомість ніколи не робитиму цього в Україні. Не тому, що обстоюю дві різні правди чи два стандарти. А тому, що відчуваю в Україні цілком інший контекст, який мене страшенно турбує.
Мене турбує ця давня традиція демонізації Заходу як головного «Іншого» — одвічного лиходія, який тільки те й робить, що плете змови супроти безневинних слов’ян, тільки й міркує, як би то ще отих унтерменшів упослідити та поневолити. Російська імперія виявилася в цій демонізації неперевершеною. Вона перетворила конфесійні розбіжності в цивілізаційний розлам, а відтак і в геополітичний поділ. Вона й досі використовує надпотужну пропагандистську машину для залякування своїх підданих моторошними історіями про агресивний блок НАТО і морально здеградований Євросоюз.