Я згадав пишні вуса нашого з мамою попутника в потязі і того чоловіка в колясці, який забрав мене від жебраків. Казимир Полянський, як виявилося, був моїм давнім знайомцем! Вершителем моєї долі…
— Докази? А хто викрав архів з вашої бібліотеки, ви здогадалися?
— Хтось із прислуги…
— Хтось, кого не можна запідозрити. Наприклад, стара жінка, яка завідувала кухнею і у вас, і в маєтку Полянських у Рудниках, у якої великий досвід і чудові рекомендації. Яка віддана своєму пану, Казимиру Полянському, за те, що багато років він опікується її сином… Ниточка, яка пов’яже батька і сина, якщо правильно все влаштувати…
— Мати Альфонсо Грубера, німкеня, коханка Полянського? Генрієтта… Пані Геня, ну аякже! Ти гадаєш, що це вона? Що Казимир якимось способом зміг улаштувати її до нас, щоб… щоб… викрасти архів і підпалити бібліотеку? Не уявляю її із запаленою скалкою в руках.
— А я уявляю. Я бачив її у вас на кухні. І не тільки викрасти, а й доповідати Полянському, що тут діється. А також… слідкувати потім за мною, якби все вдалося і мене признали б спадкоємцем Накваші. Якби все вдалося… Фонсьо дуже схожий на неї. Дуже. Я ще тоді, на кухні, мав на це звернути увагу, але моя голова була зайнята зовсім іншим. Ти з ним стрічався?
— Із Фонсьом? Ні, Крачковський казав, що на допити мені краще не ходити…
— Так, допити — це… краще на них не ходити… Коли я востаннє розмовляв з Альфонсо, тут, у цій кімнаті, того дня, як ми з тобою добралися до цього міста, коли я сказав йому, що передумав тебе вбивати, бо ти принесеш нам більше прибутку живий, ніж мертвий… Сказав, що придумав новий план, хоча на той час нічого схожого на план у мене не було… Я дивився на нього, і вже точно знав, кого ми залишили в Накваші безкарно… Я не знав, хто ця жінка йому, але те, що вони з нею родичі, видно було здалеку. Якщо Генрієтті Грубер повідомити, що батько вкотре відхрестився від свого сина, якщо влаштувати їй із сином зустріч, то…
— Та зрозуміло, зрозуміло! Немає гіршого, ніж двічі зраджена жінка! Я негайно скажу про наш здогад Крачковському! Ні, негайно не вийде, треба дочекатися завтра…
— Тоді я ще не знав, чи то Фонсьо веде свою гру, чи хтось інший? Він, напевно, так само дивився на мене і не розумів, яку гру затіяв я, чому все переінакшив, і якщо про щось здогадався і хочу грошей за твоє вбивство, або, може, навпаки, ти мене підкупив, то для чого привів тебе сюди, просто до левової пащі?.. Гадаю, він вирішив почекати і подивитися, що буде далі. Тому й доручив мені справу з великими грішми, щоб перевірити мене. Пам’ятаєш, як я повернувся до зали, де ви з Аничкою обідали? Я був тоді у вкрай збудженому стані. Він ніколи раніше мені таких справ не доручав…
— Ти взагалі хоч щось міг мені розповісти, Мар’яне?!
— Ти знаєш більше за мене. Що сталося двадцять років тому в Накваші?
— Ти не повіриш!
Я подивився йому в очі і повірив наперед кожному його слову.
— Увечері того дня, коли народився я, ваш покірний слуга, а моя… справжня мама Софія Добрянська практично впала в безпам’ятство, і ніхто не знав, чим закінчиться цей день, на подвір’я палацу неквапно вкотилася пишна карета Казимира Полянського в оточенні зграї собак, яких він прихопив із собою для захисту маєтку від злочинців. Готовий милостиво прийняти вибачення своєї пасії Ядвіги і на правах сюзерена передати під опіку свого позашлюбного сина нові володіння.
Вони не очікували того, що станеться потім.
Їх провели до передпокою, але перш ніж вони повсідалися, нагорі закричала жінка, так сильно і страшно, що покоївка побігла туди, і чоловіки рушили за нею. Це Софія Добрянська опритомніла. Вона кричала й кричала, і ні доглядальниця, ні пані дому не могли її утихомирити. І раптом, коли Казимир із сином опинилися на порозі спальні, вона замовкла, підвелася на ліжку і вказала перстом просто на них. Мовчки і з палаючими очима.
«Що трапилося?» — спитала в раптовій тиші Ядвіга.
«Перевертні, — відповіла Софія. А тоді вхопила пані дому за руку. — Йдіть закличте Михайла… Попрощатися хочу».
І в цю мить у ворота палацу влетять два вершники на змилених конях. Мій тато, Михайло, встигне побачити її ще живою…
Янек зітхнув і знову попив води. І продовжив…
— Уздрівши під вікнами живого й неушкодженого Анджея, пані дому забуде про те, що вона пані, і кинеться йому на шию просто посеред під’їздної дороги.