Ага. І я змінився. А тепер стовбичу тут і гадаю, як би знову змінитися так, щоб упізнати себе колишнього.
— Не треба мені з’являтися з тобою на людях, от і все, — почав я.
Та й не тільки на людях. Наодинці з тобою мені теж не можна знаходитися. Здоров’ю шкодить.
— Цураються твої знайомі мене, як чуми, — одним махом перехилив я водицю з келиха до горла. — Послав би ти мене вівці пасти, чи що…
Казала бабуся онучку: не пий водиці в розкішних світлицях — осликом станеш. Не послухався онучок, випив.
Обпалило, залишивши по собі присмак трунку.
А Ян, звично пропускаючи мої слова повз вуха, тримав руку на моєму плечі і вдивлявся у вікно.
Такий собі рудоволосий пуцьвірінок із ластовинням і пушком під носом та на підборідді. З таких пуцьвірінків зазвичай виростають здобні пухкенькі рожевощокі мамині пестунчики. Якщо спершу їх не змусять умитися кров’ю. Ось тоді вони дорослішають. І стають дикими. І вважають, що їм дозволено тримати руку у вас на плечі і несамовито вдивлятися у вікно. Руку з глибокими слідами від мотузок на зап’ястку…
— Якщо і ти мене зараз залишиш, Мар’яне…
Я смикнувся — і білу, делікатну, занадто тонку для штивного манжета кисть моментально звіяло з нагрітого місця. Плече як-не-як моє.
— Якщо пан не має чим зайнятися, окрім споглядання місяченька і зірочок, то я з дозволу пана піду пошукаю собі цікавіше заняття.
Він усміхнувся і запитав.
— І що ти збираєшся робити, мій роботящий друже?
Я безстрашно поставив ногу на килим з довжелезною шерстю і, як належить вовку, огризнувся:
— Для початку спалю твій палац.
Він засміявся. Не повірив.
2
Новий день розпочався напрочуд тихо. Напрочуд — лихе слово. Усе, що не вкладається у звичні рамки, усе, що дивує, як правило, добром не закінчується.
Але цього ранку, геть забувши про це правило, я спокійнісінько зішкрібав зі своїх пречудових щічок щетину. Робив це вузенькою бритвою зі срібним руків’ям. Подарунком. Не повірите, як ним легко і просто підріза́ти людям горлянки. Тому я не підпускав до себе цирульників на гарматний постріл.
Обсушивши підборіддя, я взяв із шереги мацюпусіньких пляшечок, насильно втиснутих мені милосердним паном, найменшу й обережно принюхався. Гидота! Мар’ян Добрянський без усіх ваших хитрощів вродливець хоч куди! Я пильно придивився до свого відображення.
Треба сказати, дзеркала робили тут велетенськими, майже до підлоги, щоб, мовляв, людина могла побачити себе у всій своїй красі.
Я побачив. І відкинув подалі бритву, котра раптом зробилася надто небезпечною.
Не вписувалася ця людина в позолочену оправу люстер, морщилася глянцева гладінь овалу, коли цей чоловік вторгався на її територію.
Середнього зросту, худорлявий, із міцними раменами, чіпкими руками, вузькою талією і трохи зігнутими в колінах ногами — звичка, якої я ніяк не міг позбутися, хоча тут не доводилося ні від кого тікати. Хіба що від дзеркал.
Обличчя ж — як обличчя. Збите з тих самих, що й у всіх, кісточок, обтягнуте тою самою, що в усіх, шкірою, десь вужче за інші, можливо, темніше, а можливо, шорсткіше… Уся права щока до нижнього краю щелепи густо поцяткована чорними крапками — дрібками вугілля. Ним один жартун зарядив свій дробовик і вирішив перевірити винахід на хлопцеві, який пробігав неподалік. Постріл викликав бурю реготу. Жарт — не жарт, коли нема над ким посміятися…
А виповнилося цьому відображенню двадцять три роки роки. І тільки такий, як Ян, міг не розгледіти в ньому чужинця.
Ну ось, про вовка помовка! У двері затарабанили і пролунав бадьорий клич:
— Ти спиш, Мар’яне? Вставай!
У цьому палаці і плюнути не було де! А як тихо починався день!
— Сплю. І дуже не люблю, коли мене будять.
Це означало: ласкаво просимо, найясніший пане, заходьте, не кремпуйтеся. Саме так переклав мої слова Ян, ступаючи досередини і без зайвих церемоній витягуючи на світ Божий мій парадний стрій. Щасливий такий, зарум’янілий, захеканий… І з синьою смугою на шиї. Душили його старим облупленим ременем.
— Що це означає? — спробував запротестувати я.
— Їдемо на став! У Заліжці!
Парадний стрій складався з латаної-перелатаної полотняної сорочки, шкіряної камізельки, брудно-сірої куртки на собачому хутрі і такого ж веселого кольору панталон зі сукна. Усі намагання Яна поправити жалюгідний стан мого гардеробу в мені тільки підсилювали ніжні почуття до останнього.