— Ні, — сказав я.
— Так, — сказав Янек.
— Те, що незрозуміло вам, — він ткнув у мене палицею, — мене не хвилює. І постарайтеся, коли будете йти звідси, зробити це непомітно для стражників, оскільки цей заклад закритий до особливого розпорядження суду. Замо́к теж не має бути попсований, ясно? Гадаю, це для вас не буде надто складним завданням? А я, — він витягнув з кишені жилета годинника і відкрив його… — ого, мені вже час… Ви знаєте, де мене знайти!
І, зібравши в одну теку документи та змахнувши на прощання циліндром, він вийшов.
Директор поліції враз залишив тих, за ким так довго ганявся по імперії, самих, без нагляду. Наодинці.
Або це була якась хитра гра, або я зараз лежу на дні Полтви, а мій дух шукає спочинку, і ось так виглядатиме моє загробне життя зі смішними священиками і добрими поліціянтами…
Янек підійшов до вікна. Мовчки. Я не витримав цього мовчання першим.
— Що це зараз було?..
— Мар’яне! — він подивився на мене розширеними очима. — Ти не повіриш!
— У що я не повірю?
Він знову відвернувся до вікна.
— Навіть не знаю, як тобі це сказати?
— Що сказати?!
Прийшла, мабуть, моя черга цьому життю ставити питання.
— Пам’ятаєш, що говорив Альфонсо про твоїх батьків? — спробував Янек зайти з іншого боку.
— Ні, і не хочу пам’ятати!
Він знову замовк. Мав на це право. Дивно, що він взагалі погодився знаходитися разом зі мною на одній частині світу. Чи це все загробне життя таке… дивне?
Я благально мовив:
— Яне, що сталося? Що ти пообіцяв Крачковському, щоб він дав нам спокій? Просто скажи.
Він обернувся і торжественно склав руки на грудях:
— Просто не вийде.
— Ти закопав в Бродівському лісі скарб і погодився показати йому це місце на карті?
— Скарб? Я?! Ого, ну ти й вигадав! Хіба шкаралупа ота… ох не можу… від яєць, яку ми там зарили! Або… або лушпайки від цибулі!..
Він знову стирав сльози. Цього разу від сміху.
— Ні, Мар’яне. Я просто допоміг йому розкрити одну давню справу… Готовий слухати?
Я відкинувся на спинку фотеля. Сонце в цьому загробному світі було особливо щедре на тепло і світло, а може, просто дуже цікаве, тому що заповнило своїм промінням усю перевернуту догори дриґом кімнату на останньому поверсі. Щоб нічого не пропустити.
Янек пройшовся туди-сюди, весь осяяний золотом. Судячи з блиску його очей, історія обіцяла бути довгою і повчальною.
Я підставив би ще одну руку під молоток, лиш би цей день ніколи не закінчувався.
— Усе почалося тридцять із гаком років тому, коли вся Галичина палала в повстаннях. Щоби втихомирти хлопів, цісар видає декрет про скасування панщини. Земельні наділи могли перейти до рук селян за певну суму відкупного. Хлопи села Рудники Миколаївського повіту зібралися на площі біля церкви і всією громадою постановили послати за столичним адвокатом, який допоміг би їм скласти акт купівлі своїх наділів.
Власниця Рудників Елеонора Свіжавськи теж хотіла чимшвидше забратися з цього села, бо всі ці повстання її лякали, а тут іще покійний чоловік Адам почав з’являтися в снах… Її донька Ядвіга мала на той час тринадцять років і хотіла бавитися в садку, але всі в один голос запевняли, що зараз не час для розваг. От вона й сиділа біля віконечка і чекала, коли ж цей час настане.
Столичний адвокат, молодий, але перспективний, окинувши оцінюючим оком церкву, хлопів, хату поміщиці та юну вродливу дівчину край віконця, окрім прибутку, який ляже йому в кишеню від цієї оборудки, захотів чогось більшого. І швидко зметикував, як він цього більшого зможе досягти.
У результаті акту купівлі-продажу землі Елеонора Свіжавськи отримала свої гроші, адвокат отримав землю разом з хатою і садочком, а хлопи села Рудники лишилися ні з чим, позаяк були неписьменними й не змогли прочитати папери, які їм підсунув адвокат на підпис…
Не одного хлопа могла би врятувати освіта. Тому, мабуть, держави так рідко дають доступ простому люду до якісної освіти. Навіть у вас тут на два університети — чотири тюрми… Але я відволікаюся. Ти, коли я буду відволікатися, зупиняй мене, домовилися? Так на чому я зупинився?..
Ага, юна Ядвіга Свіжавськи сильно впала в око цьому молодому, але перспективному адвокату-поміщику, і він, цілуючи на прощання руку її матері, пообіцяв навідатися до них у Краків як тільки завершить переоформлення маєтку. Наївний, він сподівався породичатися з дворянами, бо саме імені йому бракувало до теперішнього положення. І юної дружини.