Але в Кракові на Ядвігу вже чекав наречений, юний Анджей Губицький, чий рід возноситься до п’ятнадцятого століття і чиї батьки вже дали згоду на це взаємовигідне одруження. Молодому адвокату відмовляють навіть у хвилинній зустрічі з Ядвігою.
До цього моменту все зрозуміло?
Я кивнув. Історію своїх батьків Януш міг розповідати безкінечно.
«Чому він досі зі мною розмовляє? — спитав я у притихлого звіра всередині себе. — Зі знайдою, чиї батьки були сміттям на вулицях цього міста…»
— Наш убитий горем адвокат тим часом поселяється у своїх Рудниках. Він злиться, напивається, дебоширить, знову напивається… Я так розумію, це все через нерозділене кохання…
А ти віриш, Мар’яне, що так буває? Щоб з першого погляду взяти і закохатися? — серйозно спитав у мене Ян, знову перервавши свою розповідь.
Я відповів якомога байдужіше:
— Ні, так не буває.
Ян підозріло прищурився і двигнув мене питаннячком за старим добрим звичаєм нашої компанії:
— І як її звати?
— Я… не знаю.
— Ага. Ну хоч колір волосся який? Блондинка, брюнетка…
— Я… не знаю…
— Дожилися. А хоч щось ти про неї знаєш?
Я зціпив зуби. А тоді зітхнув.
— Це не має ніякого значення…
Ян і собі зітхнув.
— Буває ж таке… Так-от, з того горя він одружується, народжує трьох синів, свою адвокатську практику закидує, лише завдяки великому знайомству і за грубі гроші може виступити вряди-годи в суді. Начебто порядним чоловіком робиться. Але чогось йому бракує в цьому житті. Якоїсь авантюри, гостроти… Тому коли йому надсилають листа пани Бохенські з Поникви Бродівського повіту з проханням-натяком допомогти придбати сусіднє помістя в Накваші, він із радістю погоджується.
— У Накваші?
— Ага. Після ув’язнення і наступної цісарської амністії Губицькі так ніколи і не повертаються до родового гніздечка. Там хазяйнують їхні управителі, маєток потроху занепадає, але не настільки, наскільки б хотілося покупцям. Адвокат-поміщик з Рудників і Бохенські з Поникви укладають угоду, за якою маєток Губицьких невдовзі має піти з молотка, доведений «умілим» управлінням до банкротства, за що адвокат отримає солідний куш. Залишилося переконати Губицьких, що потрібно терміново змінити управителя.
Адвокат з радістю мчить у Краків, де в домі Генріха Губицького зустрічає свою давню пасію Ядвігу Свіжавськи. Заміжжя пішло їй на користь, вона подорослішала, встигла втратити одну дитину під час пологів, над п’ятирічним сином Яном трясеться і не зводить з нього очей. Її чоловік, син Генріха Анджей Губицький, продовжив справу своїх предків і примкнув за цей час до повстанців у Росії. Уже три роки минуло відтоді, повстання розгромлене, а вони досі не мають від нього вісточки.
Адвокат переконує їх, що має знайомства по той бік кордону, і просто при них пише запит до царської влади щодо польського повстанця Анджея Губицького. А поки запит буде в дорозі, треба навести порядок у їхньому маєтку в Накваші. У нього є кандидат на роль управителя, якби вони погодилися, він особисто прослідкував би за цією справою.
Генріх сумнівається в доцільності такої заміни, але Ядвіга в захваті від серйозного і солідного адвоката, який набагато старший за її Анджея та набагато розумніший. Вона загоряється бажанням побачити родинний маєток свого чоловіка на власні очі і благає свекра відпустити її. Вона очікує, що подорож розвіє її тугу, та й сину буде цікаво змінити обстановку. А в супроводі адвоката їм нічого не може загрожувати. Свекор урешті-решт погоджується.
Адвокат на вершині блаженства. Нарешті він зможе залишитися з жінкою своєї мрії наодинці і розповісти їй про свої давні почуття. Вони вирушають у дорогу…
Ян знову підійшов до вікна. Не боявся відкритих просторів і небезпечних супротивників. Мало чого боявся в цьому житті.
Виріс і змужнів за цей час. Із ним тепер нестрашно було вийти на будь-яку війну. Я піймав себе на думці, що був би щасливий мати такого друга.
Шкода, що запізно…
— Знаєш, коли ми з тобою вирушили в дорогу, я не був певен, що ми доберемося до кінцевої станції. Я не був певен, що вона взагалі існує, ця кінцева станція. Усе так швидко відбувалося… У мене навіть часу подумати не було.
— Ми добралися…
Він кивнув:
— І я досі не можу в це повірити.