Ленінградці в страшні часи тяжкої блокади уквiтчалн гранiтнi груди свого мiста Золотою Зiркою...
А от спитайте когось Iз ленiнградцiв, хто пережив усю блокаду:
- Ви - герой?
Подивиться ленiнградець на вас так, як дивиться лiкар на пацiєнта, усмiхнеться i пiде далi...
I хоч скiльки б ви таким способом шукали серед ленiнградцiв i ленiнградок героїв, - не
знайдете...
Нема героїв...
А от, не дуже дошукуючись героїв, поїдьте ви на околицi города-богатиря. Там вам покажуть
переднiй краї героїчної оборони Ленiнового мiста, а за кiлькадесят метрiв переднiй край гiтлерiвцiв I скажуть:
- Отут ми стояли на смерть! I нi на крок назад!
Тодi ви озирнiться: ви побачите димарi заводу iм. Кiрова, будiвлi великого мiста i, може, навiть
почуєте дзвiнки трамваїв i гудки тролейбусiв...
А поруч вас - руїни славнозвiсної Пулковської обсерваторiї.
I вам iще скажуть:
- Захоплення гiтлерiвцями Пулковських висот означало б для Ленiнграда смерть. I ми стояли на
смерть. Смерть не встояла, а ми встояли.
Вам не треба тодi шукати героїв... Ви вiтайте кожного ленiнградця i кожну ленiнградку, чи
працює вiн тепер над вiдбудовою свого улюбленця города, чи спить вiчним сном, благородною
ленiнградською землею покритий...
I не допитуйтесь у живих, що кожний iз них в тi страшнi часи робив: чи стояв у блiндажi переднього краю, чи пiдносив на переднiй край набої, чи гасив у мiстi запалювальнi бомби, чи рятував
поранених, чи годував слониху Бетсi та лева в зоологiчному саду, чи закопував у землю бронзово-
воронi конi з Анiчкового мосту, чи будував над "Мiдним вершником" укриття, чи, прориваючись
вузькою стежкою Ладозького озера, пiдвозив зголоднiлим ленiнградцям i ленiнградкам сухарi...
Всiх ви їх вiтайте... Живих... А над могилами неживих скиньте шапку й уклонiться низько. I вийде
так, що, не шукаючи героїв, ви вiтатимете героїв живих i шануватимете героїв неживих.
Серед великої i просторої площi Нового Ленiнграда знайшло собi в днi блокади тимчасовий
притулок Гвардiйське кладовище.
Вiчним сном спочивають там герої-гвардiйцi... Ленiнградцi i ленiнградки у вiльнi хвилини
квiтчають дорогi могили квiтами...
I не треба питати, чию саме могилу прикрасила нiжними конвалiями й запашною черемхою ота
он чорноброва й кароока дiвчина, що печально над могилою голову схилила.
- Нi, - вiдповiсть вона. - Родичiв особисто моїх тут нiкого нема. Тут усi нашi рiднi.
Як пiдете в глиб кладовища, то злiва, аж на самому майже краю його, побачите мармуровий
постамент.
Пiд постаментом тим спочиває вiчним сном земляк наш Красношапка Микола, двадцятилiтнiй
сержант, снайпер i уславлений герой оборони Ленiнграда.
Далеко вiд села Луганського, що на Донеччинi, до Ленiнграда, та не чужа земля покрила молоде
снайперове тiло: рiдна земля, ленiнградська земля.
Знаємо-бо ми, що єсть молодi ленiнградцi, якi спочивають на широких просторах України
Радянської, - i не чужа їм земля українська, як не чужа Миколi Красношапцi ленiнградська земля.
Ось через це саме й пишуть бойовi Миколаєвi друзi його рiдним батькам в українське село
Луганське:
"Дорогi батьки Миколи Красношапкй, Марко Пилипович та Параска Сергiївна!
7 червня 1945 року до нас, бiйцiв вiддiлення iменi Миколи Красношапки, приїхали українськi письменники.
Ми розповiли їм про Вашого сина-героя, який хоробро захищав велике мiсто Ленiнград, свою
Радянську Батькiвщину i всiма нами любиму Україну.
Клянемося Вам бути гiдними Миколи Красношапки, любити i захищати свiй народ, як наш
бойовий товариш, який над життя любив свою Вiтчизну.
Ми будемо безнастанно удосконалювати свою бойову майстернiсть, щоб у першу-лiпшу
хвилину бути готовими битися з ворогами нашої Вiтчизни так, як бився Микола Красношапка, - стiйко, вмiло i мужньо.
Бажаємо Вам доброго здоров'я, дорогi Марко Пилипович та Параска Сергiївна.
Мiцно тиснемо Вашi руки.
Громов, Михайлов, Уваров, Носков, Гусаров, Дубiн, Шушарiн, Хомутов, Кузнецов, Єврашев", Що ж розповiли бойовi друзi Миколи Красношапки українським письменникам?
От що.
Було це в серпнi 1942 року.
Сержант Микола Красношапка i з ним ще кiлька товаришiв снайперiв зайняли окоп на передовiй.
Аж ось пiсля скаженого мiнометного й артилерiйського вогню пiшли фашисти в атаку.
Красношапка першими пострiлами валить чотирьох гiтлерiвцiв.
Вiд сержанта не вiдстають i його товаришi.
Нiмцi падають, але по трупах своїх солдатiв уперто лiзуть уперед.
Ось вони вже бiля бруствера.