Едвард. Ось ким йому доведеться стати.
Але про що розмовляти з мешканцями? Минулого разу вони розпитували про його здоров’я, говорили про якийсь вибух, після якого він начебто зник на два дні. От і добре. Якщо він постраждав при цьому, то міг втратити пам’ять. Вибух... саме як той, що він бачив уві сні за два дні до першого візиту до Романівки!
Що ж, тепер... тільки вперед.
Він узявся за клямку дверей і дослухався. З коридору не долинало ані звуку.
Все — або пан, або пропав. Данило рішуче вийшов з кімнати. І в ту саму мить мало не зіштовхнувся з однією з мешканок цієї реальності.
Світ в очах Агнеси розпливався за завісою сліз, щоки палали. Те, що вона побачила кілька хвилин тому, тепер ніколи не дасть їй спокою і снитиметься ночами. Цьому немає пояснення, немає виправдання! Пляма на всю їхню родину! Як Беата могла таке вчинити?! Агнеса закусила губу. Дурне, наївне дівча. Невже вона не розуміє...
Двері Едвардової кімнати розчахнулися, Агнеса ледве не налетіла на юнака, який вийшов у коридор. Вона відсахнулася та притулила руки до грудей. Едвард? Він знову з’явився?! Але де він був так довго?!
— Guten Tag[11],— вимовив він з підозрілою старанністю.
— Едварде...— видихнула Агнеса.— Де ви були?!
Юнак злегка зашарівся й невпевнено знизав плечима.
— Я... тобто... я виходив...
Виходив?! За наказом Оздеміра Едварда шукав увесь Леобург! Якби він залишився в місті, його б неодмінно знайшли! Племінник засновника міста не може розчинитися в повітрі, а потім знову з’явитися, наче нічого не сталося! Що за нісенітниці? Агнеса втупилася в кузена аж надто пильно, й той помітно зашарівся. Дівчина відвела погляд. Не може бути! Коли це він ніяковів? Завжди самовпевнений, безпардонний, а іноді просто нестерпний...
— Я, мабуть, мав попередити, вибачте.
Він говорив дуже повільно, в його мові не було чутно леобурзького акценту. Крім того, Едвард вигляд мав досить дивний: шийна хустка пов’язана криво, жилет не застебнутий. У будь-якому разі, нічого доброго в його поверненні не було. Агнеса кинула ще один короткий погляд на кузена. Той покірно мовчав, роздивляючись підлогу. Можливо, на нього так уплинув вибух? Менше з тим, їй до того абсолютно байдуже. Агнеса вже хотіла проскочити повз юнака, але тут помітила, що сходами хтось швидко йде.
Тео! Господи, ще бракувало, щоб він побачив у кімнаті Беати те, що й вона!
— Всі зібралися,— прошепотів Едвард і дивно посміхнувся.
— Тео, Едвард повернувся! — Агнеса на мить притулила долоні до щік, що палали вогнем. Тео підійшов до них і став посеред коридору, широко розставивши ноги та впершись кулаками в боки, ніби хотів перекрити всі шляхи до порятунку.
— Важко не помітити,— він презирливо скривив губи.— Дозволь запитати, де ж ти знову вештався цілий тиждень, милий братику?
Тео замовк, пропалюючи брата злим поглядом. О ні. Схоже, на них очікує черговий спалах гніву. Агнеса ковзнула поглядом по кобурі з револьвером на поясі Тео. Навіть повернувшись до Леобурга, він поводиться, немов у Вайомінгу. Неймовірні дикунські звички!
Едвард глибоко вдихнув і звів брови, вагаючись, що відповісти.
— Я можу все пояснити.
— Авжеж, тобі доведеться,— глузливо посміхнувся Тео.— А також, якщо твоя ласка, поясни, якого біса твої кредитори вимагають гроші в мене?
Агнеса збентежено переводила погляд з одного брата на другого. Едвард витримав паузу, а потім на одному подиху вимовив:
— На жаль, я не знаю, про яких кредиторів мова.
— Що?!
— Річ у тім, що я абсолютно нічого не пам’ятаю,— провадив Едвард.— Забув навіть своє ім’я.
Та що це з ним! Дівчина вражено зітхнула. Невже після вибуху він дійсно втратив пам’ять?!
— Ти...— Тео хотів продовжити, але поперхнувся.— Kurwa mać[12]!
Агнеса спалахнула й зніяковіло кахикнула. Втім, вона вже звикла до того, що її наречений використовує міцні вирази у присутності дам. Тео голосно зареготав.
— Ви ж пам’ятаєте, я був удома тиждень тому,— провадив Едвард.— І був не при собі. Я почувався розгубленим. Тому вирішив піти, щоб хоч якось отямитися. Але у мене нічого не вийшло, і я повернувся назад...
Агнеса згадала їхню останню зустріч. Коли вона бачила кузена минулого разу, він дійсно нікого не впізнавав. І мав більш ніж дивний вигляд — без вусів, з розпатланим волоссям, у спідній білизні, а розмовляв майже як божевільний. Це через нервове потрясіння? Тео з подивом дивився на брата, вочевидь, чекаючи, коли той зізнається, що пожартував. Усе це дійсно схоже на якийсь дурний жарт, але Едвард тільки знизав плечима.
— Мені прикро... То що там за кредитори?
Очі Тео недобре зблиснули. В повітрі знову відчувалася напруга.
— Гаразд,— кивнув він.— Я сподіваюся, найближчим часом пам’ять до тебе повернеться. І нехай у цьому місті мешкає забагато Яблонських, платити за вибух тієї пекельної машини доведеться саме тобі!
— Не хвилюйся,— раптом з легкістю погодився Едвард.— Я все владнаю, треба тільки докладніше ознайомитися з цією справою.
— Едварде,— нарешті вимовила Агнеса.— Схоже, вам терміново необхідна допомога! Я попрошу викликати...
— ...лікаря? — Едвард похитав головою.— Ні-ні, не варто турбуватися! Зараз мені важливіше самому все з’ясувати.
Очі Тео звузилися, він схрестив руки на грудях.
— Здається, я розумію, що за гру ти ведеш,— криво посміхнувся він.— Але не сподівайся, що батько виплатить твої борги — я не дозволю! Хоча мушу визнати: твоє дивовижне зникнення справило на мене враження. Особливо зважаючи на те, що твій асистент досі в шпиталі з важкими опіками.
Агнеса здригнулася. Справді, історія вкрай дивна. Постраждало десять глядачів презентації, а водій досі перебуває на межі життя та смерті. Але ж Тео розповідав, що Едвард намагався опустити розпечений важіль аварійного клапана й був усередині водомобіля, коли пролунав вибух. Навіть якщо зникнення й було підлаштоване навмисно, на його долонях мають залишитися опіки! Едвард помітив її погляд, сховав руки до кишень і нервово облизав губи. Агнеса заклякла на місці. Що з ним сталося? Чому його не було в шпиталі, куди відвезли всіх постраждалих?
— Мені дуже пощастило,— по паузі сказав Едвард.
Агнесі здалося, що він хотів щось додати, але передумав.
— Гаразд, розкажеш історію свого щасливого порятунку інспектору з небезпечних виробництв і поліції,— зверхньо промовив Тео й додав: — І лікар Жуков неодмінно огляне тебе ввечері.
Едвард силувано всміхнувся й кивнув. Агнеса вже збиралася збігти по сходах, аж тут Тео звернувся до неї:
— Люба Агнесо, чому б тобі не поїхати з кузеном на прогулянку містом? Якщо він дійсно нічого не пам’ятає, йому це буде корисно.
Агнеса здригнулася. Тео жартує? Залишитися з Едвардом сам на сам?! Менш за все їй зараз хотілося розмовляти з ним, терпіти його слизькі компліменти й посміхатися у відповідь на непристойні дотепи. Певно, ставлення до ідеї прогулянки позначилося на її обличчі, бо Едвард відчайдушно захитав головою: