— А що з тими камінцями у льосі, де знайшли Боргні?
— Проаналізували. Багато заліза та магнію, трохи алюмінію та кремнію. Так звана базальтова порода. Пориста й чорна. Ну що, тепер ясніше?
— У Боргні та Шарлотти з внутрішнього боку зубів знайшли залишки заліза та колтану. Що це значить?
— Що обох було вбито одним і тим самим пекельним пристроєм, але ми ні на крок не наблизились до розгадки, адже не уявляємо, що то було.
Тиша.
Харрі кахикнув:
— Отже, Бйорне, розповідай.
— Про що?
— Про те, що непокоїть тебе увесь час, поки ми тут сидимо, я ж не сліпий.
Експерт-криміналіст почухав щетину на підборідді, не зводячи очей з Харрі. Кахикнув раз. Потім другий. Кинув благальний погляд на Каю. Відкрив рот, знову його закрив.
— Добре, — сказав Харрі. — Тоді переходимо до…
— Це щодо мотузки…
Решта двоє втупились у Бйорна.
— Я знайшов на ній черепашок.
— Он як! — мовив Харрі.
— Але не виявив солі.
Вони знов утупилися в нього.
— Незвична річ, — пояснив Бйорн, — черепашки у прісній воді.
— Тобто?
— Я говорив з біологом, котрий досліджує прісноводні водойми. Черепашка належить ютландському синьочерепашковому молюскові, одному з найдрібніших підвидів, який зустрічається в Норвегії лише у двох озерах.
— Яких же?
— Ейєрен та Люсерен.
— Обидва в Естфолді, — сказала Кая. — Поряд. Великі озера.
— У густонаселеному фюльке, — додав Харрі.
— Соррі, — мовив Гольм.
— М-м-м… А мотузка — чи є якісь ознаки, що вказують, де її придбано?
— Немає. В тому-то й річ. Жодних. Вона взагалі не схожа на жодну мотузку з тих, що я будь-коли бачив. Лише натуральні волокна, ані нейлону, ані будь-яких інших неприродних складників.
— Коноплі, — сказав Харрі.
— Що? — спитав Гольм.
— Коноплі. Мотузки та гашиш виготовляють з однієї рослини. Якщо забажаєш покурити, можна просто заскочити в порт і підпалити швартові біля порома у Данію.
— Це не коноплі, — мовив Гольм, — ігноруючі хихикання Каї. — Луб’я в’яза та липи. В’яз переважає.
— Справжня кустарна норвезька мотузка, — зауважила Кая. — Саме такі колись робили на хуторах.
— На хуторах? — здивувався Харрі.
Кая кивнула:
— Колись у кожнім селі була хоч одна людина, яка зналася на тому, як добре сукати мотузки. На місяць опускаєш деревину у воду, щоб розмокла, потім дереш кору та луб’я. А потім сукаєш. Виходить мотузка.
Харрі з Бйорном повернулися у кріслах до Каї.
— Що таке? — спитала вона розгублено.
— Послухай-но, — мовив Харрі. — Гадаєш, таке всі знають?
— А-а-а, от ти до чого… — сказала вона. — Просто мій дідусь сукав мотузки.
— Ага. Тож для мотузок використовують в’яз та липу?
— Загалом, можна використовувати луб’я будь-яких дерев.
— Дотримуючись якоїсь пропорції?
Кая стенула плечима:
— Звісно, я не фахівець, але, як на мене, незвично сукати мотузку з луб’я різних порід дерев. Пригадую, як Евен, мій старший брат, розповідав, що дідусь використовував лише липу, бо вона погано вбирає воду. Тому свої мотузки йому не доводилось смолити.
— А що ти думаєш, Бйорне?
— Якщо такі мотузки нині — рідкість, тоді, певна річ, дізнатися, де їх виготовили, буде легше.
Харрі підвівся й почав снувати кімнатою туди-сюди. З кожним кроком лінолеум під гумовою підошвою жалісно схлипував.
— Отже, можемо припустити, що виробництво було обмеженим, а продаж — локальним. Чи, Кає, для тебе прийнятна така версія?
— Мабуть.
— Поза тим, можемо також припустити, що місцини, де сукали мотузку й де нею користувалися, розташовані неподалік одна від одної. Ці кустарні мотузки навряд чи подорожували далеко від домівки.
— Досі видається досить правдоподібним, але…
— Вважатимемо таку думку за відправний пункт. Починайте шукати тих, хто сукає мотузки у кустарний спосіб неподалік озер Люсерен та Ейєрен.
— Але нині такі мотузки вже ніхто не виготовляє, — заперечила Кая.
— Розстарайтеся, — мовив Харрі, зиркнув на годинника, схопив пальто, що висіло на спинці крісла, й попростував до дверей. — Дізнайтеся, де зробили цю мотузку. Я відштовхуюся від того, що Бельман гадки не має про цих черепашок, адже так, Бйорне?