На вулиці стояла темрява, хоч в око стрель. Харрі заледве спромігся роздивитися, як щось забіліло у віконній проймі, коли вони відпливали.
Кая сіла поруч з Харрі на носі човна. Щоб він мав змогу розчути її крізь ревіння двигуна, вона мусила нахилитися до нього дуже близько.
— Людина, яка взяла звідси мотузку, має чудово знатися на тутешніх місцях. І між цією людиною та убивцею не може бути багато ланок.
— Гадаю, цих ланок узагалі немає, — мовив Харрі. — Зріз зовсім свіжий. Малоймовірно, щоб мотузка змінила багато рук.
— Отже, ця людина знається на місцевості, може, має тут дачу, — міркувала Кая вголос. — Або він тут виріс.
— Але нащо потрібно їхати так далеко, у покинуту мотузяну майстерню, щоб розжитися кількома метрами мотузки? — спитав Харрі. — Скільки у крамниці беруть за довгу мотузку, кілька сотень?
— Може, випадково опинився неподалік і знав, що тут є мотузки.
— Гаразд, отже, він мешкав на одній із дач неподалік. Адже решті, щоб дістатися майстерні, потрібно переплисти човном. Ти складеш…
— Звісно, я складу перелік сусідів, які мешкають найближче. До слова, я знайшла тобі вулканолога. З Геологічного інституту. Фелікс Рьост. Фахівець з вулканів. Із тих, хто подорожує світами, спостерігає за вулканами, виверженнями тощо.
— Ти з ним розмовляла?
— Лише з його сестрою. Вони мешкають разом. Вона просила мене написати йому на скриньку чи відправити есемеску. Інакше він просто ні з ким не спілкується. Окрім того, на той час він був відсутній — десь у шахи грав. Я відправлю йому камінчики та матеріали.
Вони ковзали зеленим каналом у бік пристані. Бйорн тримав кишеньковий ліхтарик, який освітлював їм шлях і правив за дороговказ, — над водою вже скупчувався туман. Скай заглушив двигун.
— Погляньте-но, — прошепотіла Кая і ще міцніше пригорнулася до Харрі. Він глянув туди, куди жінка показувала пальцем, і знову відчув її запах. В очерети за пристанню з туману ковзнув великий білий самотній лебідь — просто в жмут проміння від кишенькового ліхтарика.
— Святий Боже, яка… краса… — зачаровано прошепотіла Кая, засміялась і швидко стиснула його руку.
Скай провів їх до очисних споруд. Вони вже посідали у «вольво», як Бйорн гарячково опустив скло й гукнув услід ленсманові:
— Фритьоф!
Скай, зупинившись, повільно розвернувся. На його грубо витесане беземоційне обличчя падало світло від одного з ліхтарів.
— Клоун з телепередачі, — прокричав Бйорн. — Фритьоф з Утре-Енебака!
— З Утре-Енебака? — перепитав Скай і сплюнув. — Уперше чую.
Коли автівка за двадцять п’ять хвилин завернула на шосе біля сміттєспалювального заводу в Грьонму, Харрі мовив до всіх:
— Маємо підлаштувати витік цієї інформації в Крипос.
— Що? — водно перепитали Бйорн та Кая.
— Я розмовляв з Беатою. Вона відправить нагору рапорт про те, що ці дані добули її люди з криміналістичного відділу, а не ми.
— Навіщо? — спитала Кая.
— Якщо вбивця мешкає неподалік Люсерена, потрібно буде вчинити обшук усіх будинків, а ми не маємо ані таких можливостей, ані людей.
Бйорн Гольм стукнув кулаком об кермо.
— Знаю, — мовив Харрі. — Найголовніше — схопити його, а хто саме це зробить, уже не так важливо.
Решту шляху вони подолали у цілковитій тиші. Нещирість щойно промовлених слів висіла в повітрі, мов луна.
Розділ 20. Ейстейн
І все-таки електрику відрізали. Харрі, стоячи в коридорі, кілька разів клацнув вимикачем. Потім так само у вітальні.
Затим, вмостившись у кріслі з підголовником, утупився в темряву.
Він ще сидів у кріслі, коли задзеленчав мобільний.
— Холе.
— Фелікс Рьост.
— Хто? — перепитав Харрі. За голосом — говорила маленька тендітна жіночка.
— Це Фріда Ларсен, його сестра. Він попросив мене зателефонувати вам і повідомити, що камінці, які ви передавали, — то мафітова базальтова лава. Зрозуміли?
— Заждіть! Що таке «мафітова»?
— Це гаряча лава більше тисячі градусів, з низькою в’язкістю, тому, розтікаючись під час виверження, поширюється на значну відстань.
— А вона може походити з Осло?
— Ні.
— Чому? Адже місто зведене на лаві.
— На старій лаві. А ця лава — свіжа.
— Наскільки свіжа?
Він розчув, що вона, затуливши слухавку рукою, розмовляла з кимось. Чи з чимось. Іншого голосу він не почув. Вочевидь, їй відповіли, бо вона майже відразу заговорила: