— Себто взяли відпустку?
— Звільнився. У сенсі — зав’язав з цим.
Лише зараз вона зауважила, що його права й ліва вилиці не симетричні.
— Гуннар Хаген казав, що коли ви поїхали із Осло півроку тому, він відпустив вас на невизначений термін.
Чоловік посміхнувся, й Каю вразило, як посмішка змінила вираз його обличчя.
— Це лише через те, що Хаген ніяк не второпає… — Він обірвав мову, й посмішка зникла з обличчя. Він утупився в ліфтове табло, де зараз світилася п’ятірка.
— Хай там як, а в поліції я більше не працюю.
— Ви потрібні нам… — Вона передихнула. Усвідомлювала, що ризикує, але потрібно було діяти швидко, поки він знову не щез. — А ми — вам.
Він кинув на неї погляд.
— Чому б це?
— Ви заборгували Тріаді. Ви купуєте наркотики просто на вулиці, у пляшці. Ви мешкаєте, — вона скривилася, — отут. І ви не маєте паспорта.
— Нащо мені паспорт? Мені це місце до вподоби.
Дзенькнуло, ліфтові двері розійшлися, й звідти, від людей, що стовпилися, відгонило смородом і задухою.
— Не поїду! — заявила Кая голосніше, ніж намірялася, й зауважила, що пасажири ліфта дивляться на неї із сумішшю нетерпіння й неприхованої цікавості.
— Ні, поїдеш, — відповів він, поклав руку їй на спину й дбайливо, але рішуче запхав її у ліфт. Вона враз опинилася в гущавині пасажирів, які не дали їй змоги ані поворухнутися, ані озирнутися. Нарешті, вона спромоглася озирнутися й побачила, як уже зачиняються двері.
— Харрі! — вигукнула вона.
Але за ним уже й слід прохолов.
Розділ 4. «Sex Pistols»
Старий хазяїн готелю замислено підійняв палець до чола, просто під чалму й глянув на неї довгим оцінювальним поглядом. Потім узяв телефон і набрав номер. Промовив кілька слів арабською й поклав слухавку.
— Чекайте, — мовив. — Може бути, а може, й ні.
Кая усміхнувшись кивнула у відповідь.
Вони сиділи одне проти одного за вузьким столом, який правив за прилавок, і дивилися одне на одного. Задзеленчав телефон, і чоловік узяв слухавку. Вислухав співбесідника й знову поклав слухавку, не промовивши ані слова.
— Сто п’ятдесят тисяч доларів, — мовив.
— Сто п’ятдесят? — перепитала вона ошелешено.
— Гонконзьких доларів, пані.
Кая взялася подумки підраховувати. Отже, це майже сто тридцять тисяч норвезьких крон. Майже вдвічі більше, ніж їй дозволено витратити.
Коли вона знайшла його, вже перейшло за північ, минуло майже сорок годин, відколи вона востаннє спала. Вона три години прочісувала блок «Н». Подумки вже склала собі мапу місцевості й вела пошуки системно, проминаючи нічліжки, кав’ярні, генделики, масажні клуби й молитовні кімнати, поки нарешті не дісталася найдешевших нічліжок, де спала імпортована робоча сила з Африки й Пакистану, ті, хто не має навіть окремих кімнат, лише закуток за запоною, без дверей, телевізора, кондиціонера й хоч якогось натяку на особисте життя. Чорний нічний швейцар, що впустив Каю, довго вдивлявся у світлину й ще довше — у стодоларову банкноту, яку йому простягли, перш ніж взяти гроші й тицьнути в один з кутків.
«Харрі Холе, — подумала вона. — Got you[14]».
Він лежав голічерева на матраці, дихаючи майже нечутно. Через чоло простягалася глибока зморшка, й зараз, уві сні, права вилиця випнулася ще дужче. Кая чула, як у різних закутках кахикають і хроплять люди. Зі стелі крапало, краплі падали на кам’яну підлогу, глибоко й дражливо зітхаючи. Запнуто було не до кінця, й у закуток проникало холодне блакитнувате сяйво від ламп денного світла на ресепшені. Біля вікна вона зауважила шафу, стілець і пластикову пляшку поряд з матрацом, що лежав просто долі. У кімнаті більше не було нічого. Стояв гіркувато-солодкий запах, як від паленої гуми. Він ішов від непогашеної цигарки у попільничці, що стояла долі поряд із пляшкою. Присівши на стілець, вона помітила, що Харрі стискає щось у руці. Засмальцьовану жовто-коричневу грудку. Кая бачила чимало грудок з гашишу того року, коли була патрульною, щоб визначити, що це щось інше.
Коли Харрі прокинувся, вже була майже друга.
Вона почула, як ритм його дихання дещо змінився, й раптом зауважила, як зблискують у темряві білки його очей.
— Ракель? — спитав він. І знову заснув.
За півгодини він несподівано знову розплющив очі, сіпнувся й запхав руку під матрац.
— Це я, — мовила Кая. — Кая Сульнес.
Він укляк, не встигнувши дістати те, що збирався. Потім знову знесилено впав на матрац.
— Якого дідька ви тут шукаєте? — прохрипів він.