Історія недуги Лариси Косач є не лише персональною історією, але й кидає світло на рівень тогочасної медицини, способи лікування, ставлення до хворих тощо. Розпочинається вона після застуди на Водохреще, коли заболіла права нога, причому болі були такі сильні, що вона, досить витривала дівчинка, не могла стримати сліз. Лікарі постановили, що це гострий ревматизм. Її лікують ваннами й мазями, це триває досить довго, лише десь на кінець вересня болі минають, проте дівчинка почувається ослаблою. Хоча з ногою поліпшало, у жовтні 1882 року з’являються пухлина на лівій руці й біль, який заважає музикувати. Її знову лікують від ревматизму. У цей час, за словами батька, вона перетворюється на біляву, бліденьку, «тонесеньку та довгеньку дівчинку, що починала відпускати собі косу» [55, с. 45–46].
У листі до матері з Києва Олена Пчілка повідомляє, що всі діти здорові, окрім доньки. «Леся со своими ревматизмами! Так досадно — теперь у нее все-таки болит рука. Распухла вся кисть»[8], — жаліється жінка [59, с. 18]. Лікують Лесю в Києві «у самого тут известного доктора Афанасьева[9]» [59, с. 18], який приписав мазі й заспокоїв, що пухлина скоро мине. У січні 1883 року лікарі вже діагностують золотуху («говорят, что и опухоль руки — золотушная»[10], — пише Олена Пчілка [59, с. 21]).
Перебуваючи влітку того ж року на Полтавщині, дівчинка все ще має опухлу руку, що стримує її від участі в розвагах, мандрах і плаванні Пслом. Рука болить, а пухлина росте. Зрештою, земський лікар Борткевич — «хороший лікар і симпатична людина», як відгукується по нього Ольга, — котрий не раз рятував родину Косачів у Гадячі, ставить діагноз «туберкульоз кісток», або, як називає мати, «костоеда» [59, с. 23], і радить негайно зробити операцію. Ця порада зрештою врятувала руку. Олена Пчілка писала рідним: «Говорят, что если б еще промедлить, то пропала бы рука»[11] [59, с. 23].
З огляду на літній період відпусток, хірургічне втручання призначають аж на осінь. У жовтні 1883 року в університетській клініці професор Олександр Рінек (1837–1916) робить операцію: видаляє дві кісточки у хворій руці. Він обнадіює, що в такому молодому віці проблем особливих не буде й рука відновиться досить скоро. Оперували під хлороформом. Донька писала матері: «І кумедно було якось од хлорофому: усе я чула, що коло мене говорили, а болісти не чула, і як руку чикали не запримітила. Прокинулась — голова крутиться, — і клініка і усе, мов мені приснилося, — а студенти несуть мене до кроваті» [94, с. 44]. Вона перенесла операцію й перебування в лікарні досить складно, тому все життя з прикрістю згадувала грубість хірурга, який немилосердно обмацував хвору руку, а також не зносила запаху хлороформу. Було ще щось таке, що породило її неприязнь до постаті лікаря. Назвімо це «медичний погляд».
Можна багато говорити про феномен клініки, її роль в історії медицини та вплив лікарні й лікаря на пацієнта. Мішель Фуко присвячує ціле дослідження розвитку самого поняття «хвороба» в нові часи, пов’язуючи її не лише з прикметами чи особливостями діагностування, але й становленням колективного знання та інституціоналізацією у формі клініки й феномену «лікарського погляду». Особливо важливим для розуміння хвороби є ставлення до «здоров’я» й «норми». Фуко стверджує, що до кінця XVIII століття медицина переважно спирається на «здоров’я», себто увагу приділяють передусім здоровому функціонуванню організму й пошуку відхилень. Такі відхилення стосуються браку сили, втрати рідини тощо, а лікування сприймають як можливість вирівняти брак і виправити відхилення. Медицина XIX століття, навпаки, організовується навколо «норми», а не «здоров’я», тобто орієнтується на тип функціонування органічної структури, якою є людський організм. Значну роль відіграє зародження «погляду лікаря», адже «медичний погляд спрямований лише на простір, заповнений формами поєднання органів», себто хвороба стає способом сприйняття тіла, підвладного смерті. Хворобу, яку раніше сприймали як річ протиприродну, врешті-решт побачили крізь призму смертності. Відтак вона стає «без залишку відкритою ефективному розтину мовою і поглядом» лікаря [108, с. 293].
8
Леся зі своїми ревматизмами! Так прикро — тепер їй усе-таки болить рука. Розпухла вся кисть.