Драматична поема Лесі Українки «Кассандра» несе в собі сильний відбиток смерті. Це виявляється вже в самому образі Кассандри, якій відкрита книга життя й смерті та яка «бачить» смерть і навіть намагається боротися з нею. Але були й реальні обставини, котрі загострювали цю дотичність до скону. Саме в період, що пролягав між задумом і роботою над поемою, несподівано помирає брат Михайло, з яким Леся була дуже близькою. Вона розповідає Кримському, що звістка про смерть, яку отримала з дому, перебуваючи далеко від України (вона в цей час на Кавказі з Квіткою), породила якесь містичне чуття (вона називає його манією): «Коли я пишу про се, — зізнавалася, — і називаю факт його іменням, то я власне роблю його фактом, переводжу його в дійсність з облади якоїсь страшної але тільки іллюзористичної абстракції фікції…» [96, с. 165]. Такий фатум тяжить над поетами, що мусять «гукати на майданах і “прорицати аки одержими” в той час, коли б хотіли в землю увійти від туги і замовкнути на віки», як звірялася перед тим Франкові про свою «Одержиму» [95, с. 524]. «Кассандра» також говорить про фатум автора-митця, котрий викликає світ із небуття, є жерцем і знаряддям несвідомого й водночас реальною людиною, яка страждає і яка підвладна смерті.
Про смерть мовиться з перших рядків «Кассандри». Сестрою смерті називає пророчиця Кассандра Гелену — втілення богорівної прекрасної жінки, перед якою мовкнуть мудреці на раді, схиляються мужі та якій коряться всі смертні. Така «вічна» жінка визначає перебіг історії, приносить загибель і кров, сидить на троні, мов цариця, та пряде «на золотій кужілці / пурпурну вовну, і червона нитка / все точиться, все точиться…» [89, с. 16]. Але смерть приносить і Кассандра, — чи то з волі Мойри, чи то через власну нерішучість. Вона віщує смерть Трої, Гектору, Долону, війську Ономая, Агамемнону й собі самій.
У статті «“Михаель Крамер”. Остання драма Гергарта Гауптмана» («“Михаэль Крамер”. Последняя драма Гергарта Гауптмана»), датованій 1901 роком і написаній в часи перебування в гостях на Буковині, Леся Українка побачила в німецького письменника «попытку найти “освобождающее слово”, освобождающее от “вавилонского проклятия” одиночества, которое превращает любящего отца в тирана <…>, которое заставляет сестру быть Кассандрой, напрасно предвидящей и не спасающей даже родного брата от гибели»[81] [92, с. 153]. Драма змушує відчути, як стверджувала письменниця, «что это слово, — или, по крайней мене, приближающее к нему, — есть слово “смерть”. Оно впервые заставило отца увидеть в своем сыне не только с в о е г о сына, но и с ы н а м а т е р и, сына ч е л о в е ч е с к о г о»[82] [92, с. 153].
Тут Леся Українка говорить про твори, ще не написані: «Вавілонський полон» (1903), «Кассандра» (1903–1907). Очевидно, ще тоді, 1901 року, зароджується задум цих драм, і письменниця, на руках якої недавно помер Мержинський, розмірковує над тим, як смерть впливає на життя, мову й взаєморозуміння людей. Ці екзистенційно-онтологічні теми про «слово, що звільняє» і «страшну правдивість», яка зводить слова з їхнім значенням і дає повноту розуміння різних душ, вона прочитує у Гавптмановій драмі. Невже життя не в змозі сотворити якої-небудь «правильної тканини із цієї пряжі» різних душ? — запитує Леся Українка, уявляючи душу людську як потік різноскерованих можливостей, потреб і бажань. «<…> Неужели только смерть в силах распутать ее? <…> Неужели в самом деле самая кроткая форма нашей жизни — смерть? Или сама по себе смерть имеет такую мистическую примиряющую силу?»[83] — знову й знову переймається вона [92, с. 153].
81
Спробу знайти “звільняюче слово”, що визволяє від “вавилонського прокляття” одинокости, яке перетворює люблячого батька на тирана… яке змушує сестру бути Кассандрою, котра пророкує всує і не рятує навіть рідного брата від загибелі.
82
Що це слово — або, в усякому разі, те, що наближає до нього, — є слово “смерть”. Воно вперше заставило батька побачити у своєму синові не лише свого сина, але й сина матері, сина людського.
83
Невже насправді найкоротша форма нашого життя — смерть? Чи сама по собі смерть має таку містичну примирливу силу?