Г е л е н
Раціональний і прагматичний, хитрий, як «фрігійський розум», він володіє словом, що відірвалося від праматеринської основи й утратило міфогенну силу, відтак є лише засобом комунікації. Він також знає, як «керувати» таким словом, маніпулюючи людськими душами — говорити «те, що треба, сестро, / те, що корисно або що почесно» [89, с. 61]. Отож він упевнений:
«Хвора», «безумна», «п’яна» трагічна пророчиця Кассандра ірраціонально «знає», що прагматичний розум Гелена і його влада «підуть у світ» і пануватимуть у ньому, натомість її пророцтво живе лише на материнській землі й у своїй Трої. Тож вона ламає свою патерицю, коли цар Агамемнон привозить її на чужину.
Своєю «Кассандрою» Леся Українка проблематизує право жінки говорити й бути почутою, торкаючись питання про вихід жінки в публічну сферу. В модерну епоху публічна активність «нової жінки» лякає чоловіка, оскільки перетворює її на конкурентку. «Відтоді як для “нової жінки” весь інтерес життя припинив зосереджуватися на чоловікові, а став значною мірою полягати в науці, мистецтві й, головне, у феміністичній діяльності, — зауважувала письменниця, — чоловікові додалося “нове страждання”: він ревнує, страшенно ревнує жінку до її книжок, занять, конференцій, клубів і т. ін., як ніколи не ревнував до її вбрання, балів, перегонів, рулетки тощо; він так жорстоко ненавидить книжку, яку вона пише, як заледве був би у змозі ненавидити її дитину, яка належить іншому» [92, с. 96].
Єпископ у драматичній поемі «В катакомбах» забороняє жінці публічно пророкувати, владно наказуючи одній із християнок замовкнути:
А смиренна християнка Прісцілла («Руфін і Прісцілла»), добровільно скинувши шати римської матрони, складає й обітницю мовчання. Питання «чи дозволять жінкам пророкувати?» (питання Кассандри!) розв’язується в ранньому християнстві однозначно:
Окрім права жінки публічно говорити, бути пророком, лідером, творити історію й культуру, письменниця торкається в «Кассандрі» й кризи маскулінності.
Леся Українка здійснює класифікацію типів маскулінності. Серед чоловічих характерів Паріс символізує іммаскулінізований, фемінізований тип. Авторка досить красномовно характеризує його в ремарці: «В святочній барвистій і вишиваній одежі, без зброї, на голові навколо червоного фрігійського шличка трояндовий вінок, з-під нього спадають на плечі довгі кучері» [89, с. 78]. Гелен — образ, близький до бісексуального, як це звичайно властиво жерцям, у «святочній білій одежі, у срібній діадемі, з білою посрібленою патерицею в руці» [89, с. 88]. Натомість Долон — тип чоловіка-юнака, ще не готового глянути в очі долі. Зі свого боку, і Деїфоб, і Ономай — грубий і сильний, андроцентричний тип чоловіка-володаря, для якого жінка — лише тіло. Останній твердить:
Серед різних тем у «Кассандрі» Лесю Українку цікавить питання не лише про те, хто володіє правом говорити (промовляти) і бути автором (авторкою), а й що буде, коли говоритиме витіснене жіноче Я, марковане неповноцінним, замовчуване, хворе й ірраціональне. Мова йде загалом про підкорених і маргіналізованих: рабів, невільників, а також жінок, яким відведено роль мовчазних «тіней», об’єктів, жертв. Усі вони служать радше «матеріалом» історії, а не повноцінними суб’єктами.
Відтак, значну роль у художньому світі «Кассандри» відіграє тема повноцінної комунікації — право не лише говорити, але й бути почутим(ою). Так на передній план висувається тема розуміння, дослуховування, емпатії. З одного боку, авторка фіксує комунікативний розрив у культурній і духовній ситуації fin de siècle, куди вклинюється несвідоме, ірраціональне мислення. Це засвідчує творчість новітніх митців-символістів. Через їхню мову проривається стихійно-інтуїтивна, глибинна влада хаотичного, невпорядкованого світу. Майже античної напруги діалектика свободи й необхідності, жіночого «плетіння» долі та її словесного «виречення», аполлонівського трагічного прозріння майбутнього та індивідуального «бачення-знання» Кассандри стає основою герменевтичної концепції Лесі Українки.