«Хора» ізоморфна перебуванню в невідомому і неоформленому місці, скажімо, десь «у невідомості», ins Blau hinein, — Леся Українка часто вживала цей вислів. Ознаками його є недосформованість, негативність щодо зовнішнього світу, символіка внутрішньої темряви, або ж «темниці серця», з глибини якої народжується слово, «як ридання, / що довго стримане, притлумлене таїлось / в темниці серця» [85, с. 194].
Феміністична критика в особі Сандри Ґілберт та Сьюзен Ґубар асоціює таку «хору» з печерою, як власне жіночим місцем, що належало забутій Сивіллі, пророчиці, яка писала своє божественне знання на аркушах книг, з яких лишилися лише розсипані фрагменти. Вони називають Сивіллу міфічною прародичкою всіх жінок-мисткинь, а її книги — прообразом жіночої літератури [5, с. 96, 97]. Відчитати розсипані, фрагментовані, забуті сторінки її книг — значить переписати, перетворити, пере-пригадати її зашифроване письмо. У цю міфологічну жіночу книгу записувала свої пророцтва й Кассандра в однойменній драматичній поемі Лесі Українки. А Мавка, вийшовши зі світу Природи і, символічно кажучи, побувавши в печері Сивілли, вписала в цю книгу свою лісову пісню.
У 1911 році у статті «Жіноча культура» Ґеорґ Зіммель порушив питання про роль статей у творенні духовної культури й піднесенні життя на вищий рівень. Хоча він наголосив, що несправедливо оцінювати всі досягнення, вимірюючи їх «чоловічими цінностями», як це досі було в історії, але побачив потенціал жіночого існування хіба що в тих прогалинах, які залишає чоловіча діяльність. Він також визначив основні галузі, де може себе проявити жіноча діяльність, а саме: медицина, історія, мистецтво, математика, філософія. Та найголовнішим осередком оригінальної жіночої діяльності, на його думку, є Дім.
Невідомо, чи Леся Українка була знайома з ідеями Зіммеля, який, зрештою, ретранслював досить популярні в тогочасному суспільств погляди, але її послідовне й свідоме розгортання у своїх творах і на основі власного досвіду особливого культурного феномена — «жіночої культури» — є унікальним надбанням світової літератури. Своїм міфом про перетворення Мавки на метафору творчості й медіума культури Леся Українка стверджувала присутність жінки — як авторки і як суб’єкта — в історії та культурі й пов’язала її з національними джерелами. Вона також піднесла право жінки промовляти й бути почутою.
Загалом, Леся Українка реалізувала той потенціал, який можна назвати жіночою культурою, та вивела його поза межі біологізму й патріархальності. Це стало можливим лише тому, що її життя і творчість доповнювали й переливалися одне в одне. Стосунки з Кобилянською стали втіленням любові, творчості й розуміння, проектуючи ідеал фемінізованої духовної культури на її художні тексти. Травма, пережита біля ліжка смертельно хворого Мержинського, відкрила особливу трагічну напругу творчості, яку вона сама назвала зневагою до смерті (mit Todesverachtung). Духовна й інтелектуальна близькість до Драгоманова загартувала й визначила коло її ідеалів. Хвороба поставила на межі життя і смерті, породила тугу мандрів, зробила «чужинкою» і туристкою та водночас дала свободу і загальнолюдську, транскультурну перспективу бачення світу. Одруження з Климентом Квіткою, якого називала «добрим та уважним другом, що вміє шанувати і моїх приятелів і мою приязнь» [96, с. 552], подарувало ще один вимір товариської духовної близькості й взаємодопомоги та збагатило символічну канву творчості. Спротив усталеним правилам і законам патріархальності, «ненормальність» любові, фатум творчого божевілля, який пізнала в моменти творчості, — усе це було закорінене в особливому онтологічному стані «інакшості», або «чужинки» в себе вдома, на який Леся Українка була приречена хворобою… Як зізнавалася вона матері за рік до смерті: «<…> історію Мавки може тілько жінка написати» [96, с. 606]. Але правда полягала в тому, що всі її твори могла написати лише жінка, яка пізнала трагічний смисл життя і з погордою до смерті записувала свою історію у «книги Сивілли».
Список літератури
1. Boruszkowska I. Attitudes passionnelles. The Blue Rose (Блакитна троянда) — The First Play by Lesia Ukrainka // Cossacks in Jamaica, Ukraine at the Antipodes. Essays in Honor of Marko Pavlyshyn / Ed. by A. Achilli, S. Yekelchyk, and D. Yesypenko. Boston: Academic Studies Press, 2020. P. 348–362.