Фейн жестом попросив стюардесу постояти біля дверей, не пускаючи нікого до салону першого класу, й повернувся до Тіллі.
— Він помер, еге ж? — Голос Тіллі мало не зривався на фальцет. Він нервово захихотів. — Ну, я припускаю, це однаково б колись сталося, навіть із такою видатною, як то кажуть, людиною.
Фейн насупився, почувши тон чоловікового голосу.
— Ви хочете сказати, що містер Ґрей хворів? — перепитав він.
Тіллі підняв руку — і опустив, наче хотів щось зауважити, а потім передумав. Фейн автоматично помітив, що рука в нього тремтить, товсті пальці з плямами від нікотину посмикуються, а нігті підстрижені нерівно.
— Він мав схильність до астми, оце й усе. Та й то було суто нервове.
— Чому тоді…
Вигляд у Тіллі був дещо збентежений.
— Гадаю, я повівся дещо зухвало.
— Не схоже, що смерть вашого колеги вас надто засмутила, чи не так?
Чоловік насмішкувато фиркнув:
— Колеги? Він був моїм босом. Ніколи не давав нікому, хто на нього працював, забути, що він начальник, що саме він вершить їхню долю в компанії. Байдуже, про швейцара йшлося чи про віце-президента, Генрі Кінлох Ґрей був очільником, який усе тримає у своїх руках, і його слово було законом. Якщо ви йому не подобалися, то негайно опинялися на вулиці, байдуже, скільки пропрацювали в компанії. Він був типовим вікторіанцем, бізнесменом, котрий самостійно досягнув успіху. Авторитарним, підступним і в’їдливим. Такі люди не повинні бути частиною сучасного ділового світу.
Фейн відкинувся на сидінні та слухав гіркоту в чоловічому голосі.
— Отже, він був людиною, котра мала кількох ворогів?
Тіллі навіть усміхнувся, зрозумівши іронічність запитання.
— Він був людиною, котра не мала жодного друга.
— Скільки ви вже працюєте на нього?
— Я провів у компанії десять років. А його особистим секретарем був п’ять із них.
— Досить довго, якщо залишаєшся поруч із тим, хто тобі не подобається? Мабуть, ви знали якийсь особливий підхід, аби не викликати його антипатію та не нарватися на звільнення, бо кажете, що це були його звичні методи взаємодії з працівниками.
Почувши сарказм Фейна, Тіллі неспокійно засовався.
— Який це має стосунок до смерті містера Ґрея? — несподівано наїжачився він.
— Намагаюся знайти якесь підґрунтя.
— Що сталося? — не вгавав Тіллі. — Я припускаю, в нього стався серцевий напад?
— А хіба в нього були проблеми з серцем?
— Наскільки мені відомо, ні. Він мав зайву вагу й жер, як свиня. Зважаючи на те, яким напруженим було його життя, я б не здивувався, дізнавшись, що це стало причиною смерті.
— А ця подорож була якоюсь особливо напруженою?
— Не більше, ніж зазвичай. Ми летіли на зустріч із керівниками наших американських філій.
— Як вам здавалося, поведінка містера Ґрея була звичною?
Тіллі аж захихотів. Звук був неприємний.
— Він був собою — агресивним, грубим і нахабним. Збирався звільнити кількох і хотів зробити це привселюдно, аби якнайдужче принизити їх. Він завжди відчував від цього кайф. А тоді… — Тіллі завагався, і його погляд зробився замисленим. — Він гортав документи, які були у нього в дипломаті. Схоже, один із них його розхвилював, і за кілька хвилин у нього почався напад…
— Напад? Мені здавалося, ви сказали, що в нього не було проблем зі здоров’ям?
— Насправді я сказав, що в нього була схильність до астми. У нього траплялися спричинені стресом напади астми.
— Сказали. То в нього почався астматичний напад? Він приймав якісь ліки?
— Він завжди носив із собою інгалятор. Ґрей був марнославний і гадав, що ніхто з нас про це не знає. Такий видатний керівник не хоче зізнаватись у своїй фізичній слабкості. Тож, коли в нього траплялися напади, він зникав кудись, аби скористатися інгалятором. Це було так очевидно. Яка іронія, що його улюбленою цитатою з книги Екклезіяста були слова «Vanitas vanitatum, omnis vanitas»[62]!
— Тож ви хочете сказати, що він пішов у туалет, аби скористатися інгалятором?
— Саме це я й кажу. Коли спливло чимало часу, я почав хвилюватися.
— Хвилюватися? — Фейн ледь помітно посміхнувся. — Судячи з ваших слів, хвилювання за добробут вашого начальника не було вашим пріоритетом.
Губи Тіллі стиснулися в презирливу посмішку.
— Особисті почуття тут ні до чого. Я не Елджі, котрий вкладає в роботу всю душу. Мені платили за роботу, і я ставився до неї чесно та професійно. Я не мусив любити Генрі Ґрея. Мене не цікавило, що робить чи не робить Генрі Ґрей, якщо це не стосувалося роботи, за яку він мені платив. Мене не цікавили його коханці та закляті вороги.