Він узявся складати речі. Їх було небагато. Фахівці з турбулентності подорожують порожнем.
Квиток чекав на стійці. Як завжди, завдання привело його до другого класу, на середнє сидіння в ряду позаду правого крила. Для нього було загадкою, чому саме це місце завжди вільне, такою ж, як хто такий організатор, звідки він телефонує чи на яку установу працює. Як і квиток, місце завжди чекало на Діксона.
Він поклав свою сумку в багажне відділення над головою і подивився на сьогоднішніх супутників: бізнесмен із червоними очима й перегаром від джину біля проходу, а біля вікна — пані середніх років, схожа на бібліотекарку. Коли Діксон протиснувся повз бізнесмена, пробурмотівши вибачення, той буркнув щось незрозуміле. Чолов’яга читав книжку в паперовій обкладинці з чарівною назвою «Не дозволяй босові себе намахати». Схожа на бібліотекарку старша пані розглядала у вікно різноманітні деталі обладнання, що совалися туди-сюди, наче в житті не бачила нічого цікавішого. На колінах у неї лежало плетіння. Діксон вирішив, що це буде светр.
Жінка обернулася, всміхнулася йому і простягла руку.
— Здрастуйте, мене звуть Мері Ворт. Точнісінько як ту штучку з коміксів.
Діксон не знав жодної штучки з коміксів на ім’я Мері Ворт, але руку потиснув.
— Крейґ Діксон. Приємно познайомитись.
Бізнесмен знову щось буркнув і перегорнув сторінку своєї книжки.
— Мені вже так цього хочеться, — повідомила Мері Ворт. — У мене не було справжньої відпустки дванадцять років. Я винайняла невеличке помешкання на Сієста-Кі з кількома приятельками.
— Приятельками, — буркнув бізнесмен. Схоже, буркотіння було його звичною позицією.
— Так! — підморгнула Мері Ворт. — Ми винайняли житло на три тижні. Власне, ми ніколи не зустрічалися, але це справжні приятельки. Ми всі вдови. Познайомилися в інтернет-чаті. Інтернет така прекрасна річ. У часи моєї юності не було нічого схожого.
— Педофіли теж думають, що це прекрасна річ, — погодився бізнесмен і перегорнув наступну сторінку.
Усмішка пані Ворт зникла, а потім засяяла ще яскравіше.
— Дуже приємно познайомитися з вами, містере Діксон. Ви подорожуєте у справах чи заради задоволення?
— У справах, — озвався чоловік.
У колонках пролунало «дін-дон».
— Добрий вечір, пані й панове, на зв’язку капітан Стюарт. Ви побачите, що від ґейту ми поїдемо на злітну смугу № 3, де будемо треті в черзі на зліт. Політ до аеропорту Сарасоти триватиме приблизно дві години сорок хвилин, і ви ще до одинадцятої опинитесь у краю пальм і пісочних пляжів. Небо чисте, ми сподіваємося на спокійний політ. А зараз мені хотілося б, аби ви пристебнули паски, підняли всі столики…
— Так ніби у нас є що на них класти, — буркнув бізнесмен.
— …і надійно зафіксували особисті речі, якими користуєтесь. Дякую, що летите сьогодні з «Allied». Ми знаємо, що у вас був багатий вибір.
— Капець, — буркнув бізнесмен.
— Читайте книжку, — запропонував йому Діксон. Чоловік налякано глипнув на нього.
Крейґове серце вже несамовито гупало, шлунок стискався, у горлі пересохло від передчуттів. Він міг запевнити себе, що все буде гаразд, позаяк усе завжди було гаразд, але це не допомагало. Діксон ненавидів глибини, що ось-ось розчахнуться під ним.
Рейс 19 компанії «Allied» злетів о 20:13, лише на три хвилини відхилившись від розкладу.
Десь над Мерілендом стюардеса пройшлася літаком із візком з їжею та напоями. Бізнесмен відклав свою книжку й нетерпляче чекав, коли візок доїде до нього. Коли стюардеса опинилася поруч, чоловік замовив бляшанку швепсу, дві маленькі пляшечки джину та пакунок «Fritos»[66]. Жінка спробувала зняти гроші з його «MasterCard», однак та не спрацювала, і він дав їй «American Express», зиркаючи так, наче це вона була винна в першій невдалій спробі. Діксон замислився, чи не перевищений ліміт на «MasterCard» і чи інша картка, бува, не передбачається для екстрених ситуацій містера Бізнесмена. Можливо, саме так і було. Стрижка в нього була погана, він мав потріпаний вигляд. Усе це не мало для Діксона значення, але принаймні було чим зайняти голову, крім постійного тихого переляку. Побоювання. Вони летіли на висоті десять тисяч метрів, до землі дуже далеко.