— Я виблював своє вчорашнє похмілля десь над кордоном Південної Кароліни і Джорджії, тож, гадаю, мені слід піти непереможеним. Щасти вам із вашими справами в Сарасоті, містере Діксон.
Діксон, чиї справи, власне, владналися десь над тим самим кордоном Південної Кароліни та Джорджії, кивнув і подякував йому. Поки він допивав своє віскі з содовою, прийшло повідомлення. Усього два слова від організатора: «Добра робота».
Крейґ спустився ескалатором. Біля підніжжя стояв чоловік у темному костюмі й кашкеті, з табличкою, на якій було написане Діксонове ім’я.
— Це я, — звернувся до нього Крейґ. — Який готель для мене забронювали?
— «Ріц-Карлтон», — повідомив водій. — Дуже гарний.
Авжеж, дуже гарний, а для Діксона там буде чарівний люкс, напевно, з краєвидом на море. У гаражі готелю на нього також чекатиме автомобіль на той випадок, якщо йому схочеться відвідати сусідній пляж або якісь туристичні місця. У номері він знайде конверт з переліком різноманітних жіночих служб, однак сьогодні вони його не цікавили. Сьогодні йому хотілося тільки поспати.
Коли вони з водієм вийшли на хідник, Крейґ побачив самотню Мері Ворт, яка мала трохи розгублений вигляд. З обох боків від неї стояли валізи (звичайно, однакові й картаті). У руці жінка тримала телефон.
— Міс Ворт! — гукнув її Діксон.
Жінка підвела погляд і всміхнулася.
— Здрастуйте, містере Діксон. Ми пережили політ, чи не так?
— Пережили. Вас хтось зустрічає? Хтось із ваших приятельок?
— Місіс Єґер, Клодет, мала б зустріти мене, але в неї не заводиться машина. Я саме збиралася викликати «Убер».
Крейґ пригадав, що вона сказала, коли турбулентність — сорок секунд, які видалися чотирма годинами, — нарешті вщухла: «Я знала, що ми загинемо. Я бачила це».
— Немає потреби. Ми можемо підкинути вас до Сієсти-Кі. — Він показав на довгий лімузин, що стояв трохи далі, а потім обернувся до водія. — Ми ж можемо це зробити?
— Звичайно, сер.
Жінка з сумнівом подивилася на нього.
— Ви впевнені? Уже страшенно пізно.
— Із задоволенням, — запевнив Діксон. — Так і зробимо.
–О-о-ох, як гарно, — сказала Мері Ворт, влаштовуючись на шкіряному сидінні й витягаючи ноги. — Не знаю, чим ви займаєтесь, але ви, мабуть, дуже успішний, містере Діксон.
— Називайте мене Крейґ. Ви Мері, а я Крейґ. Нам слід звертатись одне одного на ім’я, адже я маю до вас розмову.
Чоловік натиснув кнопку, і між ними та водієм піднялося скло. Мері Ворт дещо нервово спостерігала за цим, а тоді повернулася до Діксона.
— Ви ж не збираєтесь, як то кажуть, підкотити до мене, ні?
Він усміхнувся.
— Ні, зі мною ви в безпеці. Ви сказали, що назад поїдете потягом. Це ви серйозно?
— Цілковито. Пригадуєте, я сказала, що перельоти допомагають мені почуватися ближчою до Бога?
— Так.
— Коли нас перемішували, як салат, на висоті десять чи одинадцять кілометрів, я не почувалася ближчою до Бога. Анітрохи. Я почувалася ближчою до смерті.
— Ще колись літатимете?
Жінка ретельно обдумала це запитання, розглядаючи пальми, автосалони й мережеві заклади швидкого харчування, що пролітали повз них, поки вони котилися на південь уздовж Тамаямі-Трейл.
— Гадаю, що так. Скажімо, якщо хтось лежатиме при смерті й мені потрібно буде швидко дістатися туди. От тільки не знаю, хто це буде, бо родичів у мене не так багато. Ми з чоловіком ніколи не мали дітей, батьки померли, залишилося кілька кузенів, із якими я навіть по електронній пошті рідко листуюсь, а про зустрічі й мови нема.
«Дедалі краще», — подумав Діксон.
— Але ви перелякалися.
— Так. — Жінка знову подивилася на нього широко розплющеними очима. — Я справді думала, що ми помремо. У небі, якщо літак розпадеться на шматки. Чи на землі, якщо цього не станеться. Від нас не залишиться нічого, крім обвуглених решток.
— Дозвольте поставити вам гіпотетичне запитання, — попросив Діксон. — Але не смійтесь, обдумайте його серйозно.
— Гаразд…
— Припустімо, що існує організація, чиє завдання — убезпечувати літаки.
— Вона існує, — погодилась Мері Ворт, усміхаючись, — І, здається, називається ФАУ[67].
— Припустімо, що існує організація, котра може передбачити, який саме літак зіткнеться з бурхливою й несподіваною турбулентністю на певному рейсі.
Мері Ворт заплескала в долоні, вітаючи його слова ледь чутними оплесками, й усміхнулася ще ширше:
67
Федеральне авіаційне управління — центральний орган державного управління США в галузі цивільної авіації.