— І працюють там самі прекогніти! Це люди, які…
— Які бачать майбутнє, — закінчив її думку Діксон. Чому б цьому не бути можливим? Навіть імовірним? А як іще тоді організатор отримував інформацію? — Однак, скажімо, їхня здатність передбачати майбутнє обмежена однією сферою.
— Чого це раптом? Чому б їм не передбачати результати виборів… футбольні рахунки… Кентукське дербі[68]?..
— Не знаю, — зізнався Діксон, подумавши, що, можливо, вони здатні це передбачити. Можливо, ті гіпотетичні прекогніти в якомусь гіпотетичному місці здатні передбачити що завгодно. Можливо. Його це не хвилювало. — Зробімо наступний крок. Припустімо, що містер Фрімен помилявся і турбулентність, з якою ми зіткнулися сьогодні ввечері, була значно серйознішою, ніж хтось, включно з авіалініями, може чи хоче визнати. Припустімо, що таку турбулентність можна пережити лише за умови, що на літаку, який потрапив у халепу, є принаймні один наляканий пасажир з особливими здібностями. — Чоловік помовчав. — І припустімо, що на сьогоднішньому рейсі цим нажаханим пасажиром з особливими здібностями був я.
Жінка засміялась і посерйознішала лише помітивши, що він не сміється.
— А літаки, які летять у зону урагану, Крейґу? Здається, містер Фрімен згадував про них незадовго до того, як мусив скористатися паперовим мішечком. Вони переживають ще гіршу турбулентність, ніж та, з якою ми зіткнулися сьогодні.
— Але там люди знають, на що наражаються, — пояснив Діксон. — Вони психологічно готові. Це саме стосується багатьох пасажирських рейсів. Пілот попереджає ще до зльоту: «Народ, перепрошую, але сьогодні політ буде важкуватий, тож не відстібайте паски».
— Зрозуміла, — озвалася жінка, — психологічно налаштовані пасажири можуть скористатися… здається, це можна назвати спільною телепатичною силою, щоб утримати літак у повітрі. І лише несподівана турбулентність вимагає присутності когось готового. Нажаханого… ммм… не знаю, як називають таких людей.
— Фахівці з турбулентності, — спокійно озвався Діксон. — Саме так треба називати їх. Називати мене.
— Ви жартуєте.
— Ні. І я переконаний, що зараз ви думаєте, наче їдете з чоловіком, котрий страждає серйозними мареннями, і хочете якнайшвидше вийти з машини. Але це насправді моя робота. Мені гарно платять…
— Хто?
— Не знаю. Дзвонить чоловік. Я та інші фахівці з турбулентності — нас кілька десятків — називаємо його «організатор». Іноді між дзвінками минають тижні. Я прилетів до Бостона з Сіетла, і над Скелястими… — Він витер рота рукою, не бажаючи згадувати, та однаково згадуючи. — Скажімо просто, що справи були кепські. Кілька людей зламали руки.
Вони повернули. Діксон визирнув у вікно й побачив знак «СІЄСТА-КІ 2 МИЛІ».
— Якщо це правда, — озвалася Мері, — то навіщо, заради всього святого, ви це робите?
— Гарна платня. Гарні умови. Я люблю подорожувати… чи принаймні любив; через п’ять-десять років усі місця починають здаватись однаковими. Але здебільшого… — Крейґ нахилився вперед і взяв жінчину долоньку обома руками. Він думав, що вона може відсахнутись, але вона цього не зробила, а захоплено дивилася на нього. — Це рятує життя. Сьогодні в літаку було понад півтори сотні людей. Щоправда, авіалінії не називають їх людьми, вони називають їх душами, і це дуже правильний термін. Сьогодні я врятував сто п’ятдесят душ. А відколи почав цим займатися — тисячі. — Він похитав головою. — Ні, десятки тисяч.
— Але ви щоразу жахаєтесь. Я бачила вас сьогодні ввечері, Крейґу. Ви перелякалися до смерті. І я теж. На відміну від містера Фрімена, котрого знудило лише через морську хворобу.
— Містер Фрімен не зміг би займатися такою роботою, — пояснив Діксон. — Її неможливо виконувати, якщо ти одразу з початком турбулентності не переконаний, що помреш. Переконаний у своїй смерті, хоч і знаєш, що сам не дозволиш цьому статися.
Водій тихенько озвався з інтеркому:
— Прибуваємо за п’ять хвилин, містере Діксон.
— Скажу чесно, це була захоплива бесіда, — сказала Мері Ворт. — Можна поцікавитись, як ви взагалі отримали таку роботу?
— Мене завербували, — відповів Діксон. — Як я просто зараз вербую вас.
Жінка всміхнулась, але цього разу не засміялася.
— Гаразд, я зіграю у вашу гру. Припустімо, ви завербували мене. І який вам із цього зиск? Отримаєте бонус?
— Так, — зізнався Діксон. Бонусом були мінус два роки майбутніх польотів. На два роки ближче до пенсії. Він не брехав про свої альтруїстичні мотиви — порятунок життів, порятунок душ, — але подорожі врешті-решт стомлюють, і це теж правда. І порятунок душ стомлює, якщо для цього доводиться переживати нескінченні миті жаху високо над землею.
68
Кінні перегони, що відбуваються в найбільшому місті штату Кентукі, Луїсвіллі, в першу суботу травня.