Між ногами, а волосся позбулося шпильок і майорить на вітрі
За тілом її, нехай полетить відверто й спробує раптом у мить останню приземлитись
На спину. Ну ось і все. ВСЕ.
І тих, хто знайде її, втиснуту
В землю м’яку, що піддалась, прийняла, прогнувшись, форму дівочого тіла,
І милями простягнулися зморшки під місцем, де впала вона,
І образ її посмертний в землі, як в хмаринці, не скаже нічого.
Та ось вона тут — нез’ясовна, беззаперечна, і раптом вони пригадають,
Як усередині теж щось розбилось, щоб жити і помирати постійно,
Коли вони так без причини ідуть у поля, де земля незворушно
Впіймала її, перервала дівочий політ, наказала лежати, аби
Вона не могла ворухнутись чи повернутись, ковзнути й прибрати
Інакшої пози, немає тут жодного парашутиста, щоб підхопити її
І пірнути із нею, розкинувши над головою шовк весільний, їй більше не
Дивитись на дощ у кружлянні жінок, що прийдуть на місце покійних,
Не бути богинею для норвезьких селянок чи проституток, що мало собі не ламають спини
У Вічиті[69]. Все повітря над нею не дасть їй нагоди
Раз вдихнути, бо ж зникло, та вона не померла, вона залишається тут —
Спокійно лежить горілиць у полях і відчуває, як пахнуть
Нестримні озимі, що хочуть підійняти її; і краєчком ока,
Згасаючим зором помітить хвилю якусь і повірить,
Що зможе в життя свого коротесеньку мить у ролі богині
Пірнути у воду вперед головою і виринути, усміхнувшись вразливо,
Як дівчина із реклами купальників, та одначе лежить, як туристка на пляжі,
Купаючись в променях місяця, вгрузнувши в землю глибоко, неподалік
Залізничної естакади й цистерни з водою, яку побачить,
Якщо трохи підійме голову зі своєї неглибокої ями; і раптом одяг її починає
Падати над Канзасом в кущі, на вкриту росою траву біля шостої лунки
Гольф-клубу — один черевик; її пояс летить униз фантастично
На шворку для одягу, де йому місце, а блузка — на блискавичник:
Вона лежить у полях, в цьому полі, на поламаній спині, неначе
На хмарці, з якої не вирватись; а тим часом селяни-сновиди виходять
Із хат без жінок і йдуть, немов падають десь у далекі води
Життя; йдуть під місячним світлом до вічних омріяних ферм,
До розкішних хлібів на долонях своїх, хай розплата за них гірка.
А вона відчуває, як йде, йде куди, іде звідки, й нарешті вдихає на повні —
Не може, спробує ще разочок і ще, о Боже…
Післямова: Важливе повідомлення з кабIни пілотів. Бев Вінсент
Хоча політ може бути жаскою справою, я облітав усю планету й не можу пригадати жодних страшних моментів. Працюючи над цією антологією, я провів понад двадцять чотири години в повітрі, й усе минуло гладенько (от тільки через зібрані тут оповідання думати я міг виключно про всі речі, які можуть піти не так). Аварійна через туман посадка була нітрохи не гіршою, ніж за всю історію моїх подорожей.
Хай там як, уперше я опинився на літаку в березні 1978 року, коли на весняних канікулах у старшій школі полетів до Греції. Наш «боїнг-747» компанії «Alitalia» приземлився в аеропорту Леонардо да Вінчі в Римі наступного дня після того, як «Червоні бригади»[70] викрали колишнього прем’єр-міністра Альдо Моро. Аеропорт був приведений у стан бойової готовності, повний солдатів з «узі»[71]. Напруга зростала. Один із моїх однокласників пройшов крізь металошукач із камерою на шиї, мало не ставши причиною міжнародного скандалу.
Іншим разом, повертаючись до США з ділової поїздки до Японії, ми з моїми співробітниками довідалися, що поліціянтів, яких звинувачували в побитті Родні Кінга, виправдали, і це викликало протести в Лос-Анджелесі. У нас була там запланована пересадка, але ми вирішили змінити маршрут і полетіти через Сан-Франциско, почувши непідтверджені чутки, що люди стріляють у літаки, які намагаються приземлитися в аеропорту.
У липні 2017 року, напередодні банґорської прем’єри «Темної вежі», ми з Річардом Чізмаром сиділи в ресторані (випадково опинившись навпроти банґорського міжнародного аеропорту), коли до нас підійшов Стівен Кінг.
— У мене тут виникла ідея, — сказав він. — Збірка оповідань про всі погані речі, що можуть трапитися з тобою під час польоту. Я напишу передмову. — Він звернувся до Річа: — Ти видаси її.
Стівен запропонував кілька творів, а потім сказав:
— Мені потрібен хтось, хто допоможе ще з кількома оповіданнями. — І повернувся до мене: — Це буде твоя робота.
71
Сімейство пістолетів-кулеметів, що випускає ізраїльський концерн «Israel Military Industries».