Саме так народилася ця антологія. Я одразу подумав про «Жахіття на висоті 6 000 метрів» і взявся за пошуки ще кількох страшних історій про літаки та польоти.
Існує безліч романів і фільмів із жаскими сценами в літаках. Золотий стандарт — це, мабуть, «Аеропорт» Артура Гейлі, написаний у 1968 році. Гейлі розпочав свою письменницьку кар’єру зі сценарію «Польоту в небезпеку», і ця назва вдало підійшла б до нашої збірки. Я прочитав новелізацію фільму «Злітна смуга нуль-вісім» ще підлітком і переконаний, що бачив і телеверсію — «Жах у небесах». «Аеропорт», звичайно, екранізували, і протягом 1970-х з’явилося кілька сиквелів, проте сьогодні, мабуть, відомішою за них є розкішна пародія «Аероплан!». І хто може забути «Літак президента», «Нічний рейс» чи «Зміїний політ»? Незліченною є кількість катастроф, які можуть статися, коли ви опинилися в пастці металевої труби на висоті дев’ять, десять, одинадцять кілометрів над землею.
Під-піджанр страшних оповідань про літаки значно скромніший, як я довідався. Щоб знайти гарних кандидатів, довелося чимало попрацювати. Результати пошуку в ґуґлі переважно видавали історії з життя про неприємний досвід польотів, здебільшого схожі на ту, яку Стів описав у передмові. Я також просив поради в «колективного розуму», запостивши питання на фейсбуці, і в нагороду мені порадили оповідання, яких я б інакше не знайшов. Тож щиро дякую, «колективний розуме»! Шукаючи кандидатів для цієї збірки, я працював над есе для Фонду поезії і пригадав, що на один зі Стівових улюблених віршів — він кілька разів згадував про нього в інтерв’ю — автора надихнула реальна історія 1962 року про стюардесу, котру витягло з літака, коли двері аварійного виходу розчахнулися під час польоту. Я запитав у Стіва, чи не вважає він, що нам слід включити вірш у збірку. Виявилося, він теж про це думав. Тож ми закінчили книжку поетичною та метафоричною версією реальної трагедії.
Також, працюючи над цією книжкою, я читав збірку новел Джо Гілла «Чудернацька погода». «У височині» починається з того, що нервовий юнак намагається справити враження на жінку, стрибнувши з парашутом. В останню мить нерви здають, і він намагається повернутись, але все завершується тим, що йому доводиться вистрибнути з літака, коли змовкає двигун. Ми з приємністю дізналися від Джо, що він має іншу — страшенно тривожну — ідею оповідання, яке чудово пасуватиме до цієї книжки. А Овен Кінг звернув нашу увагу на оповідання Тома Бісселла.
Чи охоплює ця збірка все, що може піти не так під час польоту? Аж ніяк. Коли я писав ці рядки, поширилась інформація про хворого на кір пасажира, який пройшов Чиказьким міжнародним аеропортом імені О’Хари. Тож навіть якщо ваш рейс безпечно дістався до пункту призначення, що ви понесете з собою додому на згадку про інших пасажирів? Варіантів безліч. Поміркуйте про це, коли збиратиметесь у наступну мандрівку.
Попри те, що до цієї збірки ввійшли здебільшого вже опубліковані оповідання, я припускаю, що мало які читачі знайомі з багатьма з них. Перш ніж пристати до цього проєкту, я читав лише чотири. Це була мандрівка з відкриттями, і ми дуже задоволені зібраними історіями.
Коли ми більш-менш визначилися зі змістом, я вперше за кілька років перечитав «Ленґоліерів» і знайшов несподіваний зв’язок між цим романом — це справді роман, обсягом не менший за цю збірку, — і відібраними нами історіями. Це, звичайно, всесвіт Стівена Кінга, і коли персонаж «Ленґоліерів» Дженкінс розмірковує, що «не можна просто з’явитись у техаському книгосховищі 22 листопада 1963 року й зупинити вбивство Кеннеді», дивуватися не слід, але все одно дивуєшся.
Поміркуйте, якщо ваша ласка, про того самого Дженкінса, автора, котрий описав їхню ситуацію в дусі герметичних детективів. Одна з історій, яку я знайшов, була герметичним детективом, дія якого відбувається в туалеті літака. Дженкінс продовжує казати, що реальна таємниця — невдала метафора для їхнього скрутного становища. «Шкода, що на борту не було Ларрі Нівена[72] або Джона Варлі», — каже він. Заждіть… що? А хіба ж у нашому змісті нема містера Варлі власною персоною?
А на додачу — дискусія про те, як повернутися крізь червоточину[73]. Можна собі уявити, що їхнє рішення «оберне планету на Джонстаун», каже Дженкінс. А звідки взявся вантаж у нашій першій історії з цієї збірки? Угу. Із Джонстауна.
Здається, так усе й мало бути. Страшенно люблю отакі симетричні знахідки.
А тепер важливе повідомлення з кабіни від двох ваших пілотів. Ми хочемо подякувати пасажирам цього рейсу. Ми знаємо, що ви мали вибір, і неабияк цінуємо те, що ви погодилися приєднатися до нас на борту. Сподіваємося, що політ був не надто турбулентним, але ви самі знали, на що підписуєтеся, коли сідали на цей літак. Можливо, хтось із пасажирів допоміг легше подолати повітряні ями. Самі знаєте, таке трапляється.
72
Американський фантаст. Його найвідоміший роман «Світ-кільце» відзначений нагородами «Г’юґо», «Неб’юла» та «Локус».
73
Гіпотетична топологічна особливість простору-часу, що кожен момент часу є «тунелем» у просторі.