Я сподівався, що на такій висоті на мене чекає одвічний спокій, але вітер дужчав із кожною новою сотнею метрів висоти. Моя машина стогнала й тремтіла всіма швами та заклепками, рухаючись йому назустріч, а коли я закладав віраж, її здувало, наче папірець; вітер мчав мене зі швидкістю, мабуть, невідомою ще жодному смертному. Утім мені весь час доводилося знову повертати й опинятися в оці урагану, адже я націлився не лише на рекорд висоти. Мої розрахунки підказували, що повітряні джунглі розташовуються над невеличкою латочкою Вілтширу, і всі зусилля могли пропасти марно, якщо я подолаю горішні шари десь в іншому місці.
Коли я перед полуднем наблизився до шестикілометрової висоти, вітер був такий бурхливий, що я з острахом глипав на опори крил, побоюючись, що за мить вони послабляться або зламаються. Я навіть дістав парашут, що лежав позаду мене, й причепив його гачок до кільця на шкіряному ремені, приготувавшись до найгіршого. Прийшла мить, коли за будь-яку помилку механіки аеронавт розплачується власним життям. Усі стропи та стояки дзижчали й вібрували, наче струни арфи, але я бачив, як попри все тріпотіння і смикання машина залишається господинею Природи й володаркою небес, і відчував піднесення. Безумовно, в людині є щось божественне, якщо вона здатна долати межі, встановлені для неї самим Творцем, керуючись таким безкорисливим героїчним покликанням, як підкорення небес. А ще кажуть, що людство занепадає! Хіба є в анналах людства щось схоже на це?
Такі думки кружляли в моїй голові, поки я здіймався вище велетенською похилою площиною, а вітер то шмагав моє обличчя, то свистів у вухах; царство хмар залишилося так далеко позаду, що його зморшки і срібні горбочки розгладилися, перетворившись на пласку блискучу рівнину. Аж раптом я відчув дещо жахливе й досі не знане. Мені вже довелось познайомитися з тим, що наші сусіди назвали tourbillon[8], але в такому масштабі це сталося вперше. Велетенський, схожий на бурхливу ріку потік повітря, про який я кажу, як виявилося, приховував у собі не менш жахливі, ніж він сам, вихори. Зненацька мене затягло в самісінький центр одного з них. Кілька хвилин крутило з такою швидкістю, що я мало не втратив орієнтацію, аж тут відчув, що ліве крило смикнулося вперед, до позбавленої повітря вирви в осередку негоди. Я падав донизу каменем, втративши майже триста метрів. На місці мене утримував лише пасок — я наполовину висунувся з фюзеляжу, приголомшений і захеканий. Однак я завжди здатний на надзусилля — це єдина моя надзвичайна перевага як авіатора. Я розумів, що падіння сповільнилося. Вихор радше нагадував конус, а не вирву, і я дістався його вершини. Одним різким обертом, кинувши всю вагу на один бік, я вирівняв літак і відвернув його ніс від буревію. За мить мене викинуло з вирви, і я помчав униз. А тоді, тремтячи, але почуваючись переможцем, знову задер ніс машини вгору і почав настирливо підійматися вгору по спіралі. Я заклав широкий віраж, аби уникнути небезпечної місцини з виром, і незабаром успішно піднявся над нею. Щойно минула перша година, як я подолав позначку шість тисяч метрів над рівнем моря. На мою превелику радість, шторм залишився позаду і повітря з кожною сотнею метрів робилося спокійнішим. З іншого боку, було дуже холодно, і я відчував ту специфічну нудоту, що виникає в розрідженому повітрі. Я вперше розкрутив шланг своєї кисневої подушки і час від часу вдихав п’янкий газ. Відчував, як він, наче наливка, біжить венами, і так розвеселився, що мало не сп’янів. Я кричав і співав, злітаючи до холодного застиглого зовнішнього світу.