Я пішов до кабіни й побачив, що всі вже на своїх місцях. Найближче до дверей кабіни сидів, зігнувшись над апаратурою, другий бортінженер.
— Вирівнювання на чотири, газу не додавайте, — сказав він.
Я впізнав його гидке обличчя і протяжну арканзаську вимову, але не пам’ятав, звідки їх знаю. Після семи років польотів на «старліфтерах» я виявив, що принаймні раз літав майже з усіма. Він подякував мені, коли я поставив на його столик горнятко з чорною кавою. На його формі було написано «Гедлі».
Перший бортінженер сидів на середньому місці, зазвичай зарезервованому для «чорнокапелюшника» — повітряного інспектора, прокляття всіх екіпажів ВТК. Він попросив дві грудочки цукру, а потім підвівся й визирнув крізь скло кабіни в синяву, що мчала повз нас.
— Малий газ на чотири, зрозумів, — відповів пілот.
Офіційно командиром екіпажу був він, але вони з другим пілотом були такими типовими льотчиками, що їх можна було сплутати. Кожен із них попросив до кави подвійну порцію вершків.
— Ми намагаємось уникнути «бовтанки в чистому небі»[6], але буде непросто. Попередь своїх пасажирів, щоб готувалися до шторму.
— Попереджу, сер. Ще щось?
— Дякую, майстре Девісе, це все.
— Так, сер.
Нарешті час розслабитись. Прямуючи до спального відсіку для екіпажу, щоб трохи прилягти, я побачив, що Пембрі тиняється пасажирським модулем.
— Чи можу я допомогти вам щось знайти?
— Додаткову ковдру?
Я витягнув ковдру з шафки між камбузом і вбиральнею та скреготнув зубами.
— Ще щось?
— Ні, — сказала жінка, знімаючи з вовни невидиму ниточку. — Знаєте, ми раніше вже літали разом.
— Справді?
Вона вигнула брову.
— Напевно, мені слід вибачитись.
— У цьому немає необхідності, мем, — сказав я. Обійшов її й відчинив холодильник. — Я можу подати їжу пізніше, якщо ви…
Пембрі поклала руку мені на плече так само, як клала на Ернандесове, привертаючи мою увагу.
— Ви пам’ятаєте мене.
— Так, мем.
— Під час тих евакуаційних перельотів я була занадто грубою.
Мені хотілось, аби вона припинила ці відверті розмови.
— Ви озвучували свою думку, мем. Це допомогло мені стати кращим майстром вантажно-розвантажувальних робіт.
— Все одно…
— Мем, не потрібно.
Чому жінки не можуть збагнути, що вибачення все лише погіршують?
— Дуже добре. — Суворість на її обличчі розтопилась і змінилася щирістю, а я раптом здогадався, що їй хочеться поговорити.
— Як ваш пацієнт?
— Відпочиває. — Пембрі намагалась поводитися звично, але їй хотілося сказати більше.
— А що з ним?
— Прилетів одним із перших, — пояснила вона, — і першим полетів.
— Із Джонстауна? Там було так погано?
Перед очима промайнули наші минулі евакуаційні польоти. Її старий вираз, суворий і холодний, миттєво повернувся.
— Ми вилетіли з Довера за наказом Білого дому за п’ять годин після того, як їм зателефонували. Він спеціаліст із ведення медичної документації, пів року на службі, ніде раніше не бував, у житті не знав поганого дня. Аж раптом — південноамериканські джунглі з тисячею трупів.
— Тисячею?
— Ще не порахували, але десь так. — Вона витерла щоку затильною частиною долоні. — Так багато дітей.
— Дітей?
— Цілі сім’ї. Вони всі випили отруту. Кажуть, це якийсь культ. Хтось розповідав мені, що батьки спершу вбили дітей. Не знаю, що може змусити людину вчинити таке з власною родиною. — Медсестра похитала головою. — Я залишилась у Тімері, щоб визначити черговість надання допомоги. Ернандес казав, що сморід був неймовірний. Довелось бризкати тіла інсектицидом і відганяти велетенських голодних щурів. Казав, його змушували протинати трупи багнетом, щоб зменшити внутрішній тиск. Він спалив свою форму. — Вона посовалась на місці, щоб зберегти рівновагу, коли пташка смикнулась.
Горлом поповз якийсь огидний клубок, а я намагався не уявляти почутого. Докладав усіх зусиль, аби не скривитися.
— Командир каже, що може бути гірше. Вам краще пристебнутися.
Я відвів жінку до її місця. Ернандес розкинувся на сидінні, роззявивши рота; сторонньому могло здатися, наче йому добряче перепало в якійсь бійці у барі. Після цього я пішов до свого ліжка і заснув.
Можете запитати будь-якого майстра вантажно-розвантажувальних робіт: провівши стільки часу в повітрі, на гуркіт двигуна вже не зважаєш. Виявляється, ніщо навколо не заважає спати. Однак мозок вмикається й негайно прокидається від будь-якого незвичного звуку, як сталося під час рейсу з Якоти до Елмендорфа, коли один джип відчепився і зіштовхнувся з контейнером з готовою їжею. Шматки яловичини були всюди. Можете не сумніватися, що наземний персонал дістав від мене на горіхи. Тож немає нічого дивного, що я прокинувся, почувши крик.
6
На авіаційному жаргоні — один з основних видів атмосферної турбулентності. Турбулентність ясного неба, на відміну від інших видів, не супроводжується значною хмарністю, звичні ознаки турбулентності відсутні, тому її складно виявити заздалегідь.