Утім п’ятдесят кілометрів на годину — це досить швидко. Якщо там є літак із достатньою кількістю реактивного пального, аби доставити їх туди, куди вони вирішать, він зачекає, поки вони тягнуться шосе. Продаючи в роз’їздах, до того як його змусили перейти на офісну роботу, Майлз ненавидів довгі переїзди до Стенфілдського міжнародного аеропорту, але сьогодні залюбки віддаляється від міста.
Хоч куди оком кинь, в обох напрямках не видно жодного транспорту. Вони проїжджають покинуті автівки на узбіччі й гальмують, щоб перевірити, чи не потрібна там комусь допомога, однак в автобуса одразу розпочинається гикавка, і він погрожує завмерти назавжди. Баррі знову витискає до п’ятдесяти — вочевидь, це єдина швидкість, яка подобається автобусові. Майлзові здається, наче він бачить за кермом однієї машини, яку вони проминають, чиюсь голову, але він точно не певен — це може бути не справжня людина, а хтось із них.
Він відганяє з голови мигцем побачене. Зрештою, це могла бути гра світла, а навіть якщо ні, вони не спроможні врятувати всіх — він навіть не певен, що вони зможуть врятуватися самі. Утім, ніколи не здавайся — це його мантра. Найпліднішими його продажами були ті, коли покупець збирався придбати щось у конкурентів, а Майлз перемагав, перетягуючи його на свій бік завдяки наполегливості та терпінню.
Він розмірковує, що станеться після того, як зомбі вб’ють майже всіх. Невже вони тинятимуться планетою в нескінченному пошуку їжі, аж доки розпадуться на шматки, звиваючись на землі, наче дитяча іграшка, з якої випали батарейки? Сім мільярдів зомбі шукатимуть останніх живих представників людства?
А ще, до речі, якщо їхній банді навіть вдасться втекти, вічно вони не житимуть. Поступово вони помруть, а коли це станеться, вірус — чи що воно таке — повертатиме кожного з них у подобі тих створінь. Усе, на що вони здатні, — відтягнути неминуче і сподіватися, що хтось працює над пошуком рішення. Людство виживало тисячі років. Ця кара не викорінить нас, думає Майлз. Хтось знайде спосіб вилікувати цю чуму. Завжди знаходили. Ним керує ця віра. Інакше він підпалив би себе і покінчив із цим.
Коли вони дістаються до аеропорту, Майлз радить усім триматися міцніше й наказує Баррі таранити автобусом паркан, який відгороджує паркінг від злітних смуг. Автобус нахиляється і тягнеться вбік, коли паркан обвиває бампер і лобове скло, ніби лати, але їм вдається прорватись і виїхати на бетонний майданчик перед ангарами.
Біля терміналу запарковані кілька «ейрбусів» та «боїнгів», але Баррі обирає регіональний літачок — достатньо великий, аби вмістити всіх, і водночас достатньо малий, аби приземлитися там, де вони захочуть, навіть на злітно-посадковій смузі для приватних літаків десь у глушині. Це «ембраер ERJ 145», який, якщо вірити Баррі, може пролетіти без заправки щонайменше 4000 кілометрів. Можливо, трохи більше, адже вони летітимуть без вантажу. Цього вистачить, аби забратися подалі звідси.
Але в цьому й штука — куди летіти? Баррі відчиняє двері літачка, які падають, випускаючи за собою сходи. Він пірнає всередину і з’являється за кілька хвилин з набором навігаційних мап. Майлз розгортає їх на сидінні автобуса, поки Баррі з колишнім водієм таксі на ім’я Ґілберт заводять без ключа автоцистерну і під’їжджають до крила «ембраера».
Альфі, котрий в іншому житті був фінансовим аналітиком, перехиляється назад із переднього сидіння.
— Аляска?
— Так далеко не долетимо. Можемо дістатися до Лабрадору чи півночі Онтаріо.
— Занадто холодно, — втручається Террі, колишня інструкторка з йоги, обіймаючи себе руками.
Майлза це не дивує. Вона без упину жаліється, відколи приєдналася до групи.
— Сніг пригальмує їх, — припускає перукар на ім’я Філ.
Навіть якщо так, їм слід вирушити до такого місця, де вони зможуть вижити, а то й вирощувати якісь сільськогосподарські культури. Також у тому місці вони не повинні втрачати контакт із рештою світу, аби знати, коли ситуація покращиться. Однак Майлз не ділиться своїми думками з рештою. Не хоче, аби вони зрозуміли, що він розгублений не менше за них.
— Дивіться! — кричить Емілі.
Вона наймолодша в їхній банді, дівчинка-підліток, котра заледве словом прохопилася, відколи вони покинули місто, зосередившись на тому, аби зв’язатися з кимось — ким завгодно — за допомогою свого айфона, на якому тицяє щось великими пальцями.
Майлз дивиться в напрямку її витягнутої руки. З терміналу аеропорту з’являються кілька зомбі та шкутильгають до них бетоном, слухаючись якогось первинного інстинкту.