Коли він подивився простісінько на мене, я побачив, як стурбовано скривилося його обличчя. Він схопив свою портативну кисневу подушку, але миттєво опанував себе, прибравши серйозного виразу.
— Що сталося, Девісе?
Я пошукав слова.
— Вантаж, — сказав я. — Вантаж… здається, посунувся. Мені потрібні додаткові руки, сер.
Його стурбованість негайно змінилася роздратованістю.
— Ви говорили з командиром?
— Ні, сер, — зізнався я. — Я… я не хотів його поки що турбувати. Можливо, це дрібниця.
Інженерове обличчя скрутилося в якусь неприємну гримасу, і я подумав, що мені перепаде від нього, але він дозволив відвести себе до хвостової частини. Його присутності було достатньо, щоб повернути мені сумніви й професіоналізм. Моя хода зробилася впевненішою, зіниці розширились, шлунок повернувся на місце.
Я побачив, що Пембрі сидить поруч із Ернандесом і вони обоє вдають байдужість. Гедлі мимохідь кинув на них погляд і пішов за мною проходом між трунами.
— А що з основним світлом? — запитав він.
— Воно не допоможе, — озвався я. — Ось. — Я дав йому ліхтарик і запитав: — Чуєте?
— Що чую?
— Просто прислухайтесь.
Знову лише звуки двигунів і струменевої течії.
— Я не…
— Тс-с-с! Слухайте.
Його рот розчахнувся і застиг так десь на хвилину, а потім закрився. Двигуни стихли, і з’явилися звуки, пролившись на нас водою, оточивши нас слуховим туманом. Я навіть не розумів, як змерз, доки не помітив, що в мене трясуться руки.
— Що це, в біса, таке? — запитав Гедлі. — Схоже на…
— Не треба, — урвав я його. — Цього не може бути. — Я кивнув на металеві ящики. — Знаєте, що в цих трунах, так?
Він не відповів. На мить здалося, наче звуки навколо нас рухаються — спершу близько, а потім десь віддалік. Інженер спробував наздогнати їх світлом ліхтарика.
— Ви знаєте, звідки це лунає?
— Ні, я просто радий, що ви теж це чуєте, сер.
Чоловік почухав голову, обличчя витягнулося, наче він проковтнув щось огидне й не міг позбутися посмаку.
— Хай мені грець, — буркнув він.
Як і раніше, звук раптово стих, і наші вуха наповнило гудіння двигунів.
— Врублю світло. — Я нерішуче рушив геть. — Командирові телефонувати не буду.
Його мовчання здалося змовницьким. Повернувшись назад, я побачив, що Гедлі розглядає крізь сітку один з рядів трун.
— Доведеться влаштувати огляд, — похмуро сказав він.
Я не відповів. Мені вже доводилось робити огляд вантажів у повітрі, але я ніколи не обшукував нічого схожого, навіть тіла військових. Якщо все, що розповідала Пембрі, правда, годі й уявити собі щось гірше за необхідність відкрити одну з домовин.
Коли пролунав новий звук, ми обидва здригнулися. Уявіть собі мокрий тенісний м’ячик. А тепер уявіть звук, із яким мокрий тенісний м’ячик влучає в корт, — таке собі приглушене «чмак», наче пташка вдарилась у фюзеляж. Він пролунав ще раз, і цього разу я почув його всередині вантажного відсіку. Після турбулентного удару гупання пролунало ще раз. Воно точно доносилося з труни біля ніг Гедлі.
«Не така аж серйозна проблема, — казало його обличчя. — Ми просто собі все вигадали. Звук із труни не може кинути літак на землю. Привидів не існує».
— Сер?
— Треба подивитися, — вирішив він.
Кров знову приплинула до живота. «Подивитися». Я не хотів дивитися.
— Дзенькніть капітанові й попросіть його спробувати не смикати літак, — сказав інженер.
Я зрозумів, що він збирається допомогти мені. Йому не хотілося цього робити, але він однаково мав такий намір.
— Що ви робите? — запитала Пембрі.
Вона стояла поруч, поки я знімав транспортні сітки з вишикуваних рядком трун, а інженер розстібав паски, які фіксували один стос. Ернандес спав, звісивши голову: заспокійливе нарешті подіяло.
— Нам потрібно оглянути вантаж, — по-діловому сказав я. — Можливо, він розбалансувався в польоті.
Коли я проходив повз жінку, вона схопила мене за руку.
— Ось у чому була річ? Вантаж совався?
У її запитанні чувся розпач. «Скажіть мені, що я все це вигадала, — благало її обличчя. — Скажіть, я повірю вам і трохи посплю».
— Саме так ми вважаємо, — кивнув я.
Її плечі розслаблено опустились, а обличчя розтягнулося в занадто широкій, аби бути справжньою, усмішці.
— Дякувати богу. Я думала, що ми втрачаємо глузд.
Я поплескав її по плечу.
— Пристебніться й перепочиньте трохи, — порадив я.
Вона так і зробила.
Я нарешті діяв. Я був майстром вантажно-розвантажувальних робіт і міг покласти цьому край. Тож узявся за роботу. Відчепив паски, виліз на інші труни, посунув горішню, відніс її в інше місце, зафіксував, забрав наступну, відніс, зафіксував, і все те саме ще раз. Як приємно повторювати прості дії.