— Вилазь! — волав я. — Заради Бога, вилазь!
Але він не відповів. Ще якийсь час його літак прямо й урівноважено летів уперед, а потім спокійно, як орел перед смертю, опустив крило й пірнув до моря. Я дивився, як він полетів униз; дивився на хвіст чорного диму, залишений у небі, й радіо знов озвалося до мене спокійним і повільним Кілевим голосом.
— Я везучий виродок, — сказав він. — Везучий-везучий виродок.
Убивство в повітрі. Пітер Трімейн
Жодна збірка оповідань про літаки не була б повною без принаймні однієї детективної історії в замкненому приміщенні (літаки — найкращий приклад замкнених приміщень), але в цьому випадку ви знайдете дві замкнені кімнати. Ласкаво просимо на борт реактивного літака компанії «Global Airways», де незабаром знайдуть тіло безталанного мандрівника. На щастя для екіпажу рейсу 162, один із пасажирів — криміналіст Джеррі Фейн, і він дуже зацікавився цією справою. Пітер Трімейн — псевдонім Пітера Елліса, котрий не лише є автором майже сотні романів та понад сотні оповідань, а ще й має магістерський ступінь у галузі кельтської культури. Він народився в Ковентрі, працював репортером, а в середині сімдесятих перейшов виключно на письменницьку діяльність. Цей його твір — справжній діамант.
Старший стюард Джефф Райдер помітив стурбований вираз обличчя стюардеси Саллі Біч, щойно вона ввійшла до кухні першого класу «боїнга-747» компанії «Global Airways», який виконував рейс GA 162. Він навіть здивувався на мить, адже ніколи раніше не бачив дівчину такою збентеженою.
— Що сталося, Сал? — бадьоро озвався він, намагаючись повернути на її обличчя звичну пустотливу усмішку. — Невже серед пасажирів першого класу завівся вовк, який тебе вкусив?
Вона похитала головою з тим самим замисленим виразом.
— По-моєму, хтось із пасажирів зачинився в туалеті.
Усмішка Джеффа Райдера розтяглась аж до вух, і він уже збирався відповісти якоюсь непристойністю.
— Ні, — урвала його Саллі, наче намагалася зупинити навіть думки про це. — Я серйозно. Гадаю, щось могло статися. Його не було деякий час, і його супутник попросив мене перевірити. Я постукала в двері, але ніхто не відповів.
Райдер стримав зітхання. Замкнений у туалеті пасажир — незвична подія, але не унікальна. Якось йому довелося витягати з туалету техасця, котрий важив понад центнер. І про цей випадок краще не згадувати.
— Хто цей безталанний?
— У списках він записаний як Генрі Кінлох Ґрей.
Райдер гучно застогнав:
— Якщо в цьому літаку заклинило двері в туалеті, там неодмінно мусив опинитися Кінлох Ґрей. Ти знаєш, хто це? Голова «Кінлох Ґрей і Броуді», великої міжнародної медіакомпанії. У нього репутація людини, котра живцем ковтає директорів, а вже таких, як ми з тобою, планктон у цьому неосяжному морі життя… — Чоловік театрально закотив очі до неба. — О Господи! Я краще сам цим займуся.
Райдер рушив до туалетів першого класу, Саллі пішла за ним назирці. Навколо нікого не було, і старший стюард одразу помітив на одних дверях позначку «зайнято». Він підійшов до них і тихенько погукав:
— Містере Кінлох Ґрей? У вас усе гаразд, сер?
Він почекав, а тоді шанобливо постукав у двері. Так само жодної відповіді.
Райдер глипнув на Саллі.
— Ми знаємо, скільки приблизно часу він уже там?
— Його супутник сказав, що він пішов до туалету десь пів години тому.
Райдер вигнув брову і знову повернувся до дверей. Його голос злетів на октаву вище.
— Сер, містере Кінлох Ґрей, сер, ми припускаємо, що у вас там якісь проблеми. Я збираюся зламати замок. Якщо можете, будь ласка, відійдіть від дверей.
Чоловік відхилився, замахнувся ногою і щосили гупнув по замку на дверях. Слабкий замок кабінки злетів з гвинтів, і двері трохи відчинилися.
— Сер?..
Райдер натиснув на двері. Відчинялися вони погано — щось заважало. Приклавши трохи сили, стюард зміг відчинити двері достатньо, аби засунути в кабінку голову, та й то лише на мить. Він рвучко відсахнувся; обличчя раптом зблідло. Райдер подивився на Саллі й трохи помовчав. Нарешті йому вдалося витиснути з себе кілька слів:
— Здається, його застрелили, — прошепотів він.
Завісу, що відгороджувала туалети, засунули, і когось відправили по капітана літака, Мосса Еванса, одного зі старших пілотів «Global Airways», із коротким повідомленням про проблему. Сивочолий кремезний пілот, приховуючи тривогу, перетнув салон від кабіни через перший клас, усміхаючись і привітно киваючи пасажирам. Понад усе він був роздратований, адже літак кілька хвилин тому подолав половину шляху, пройшовши так звану «точку неповернення». Попереду на них чекало чотири години польоту, і перспектива летіти до іншого аеропорту, бозна на скільки відкладаючи рейс, йому не подобалась. У нього була запланована важлива зустріч.