— Тут нічого немає, — сказав Пітер, і всі діти вервечкою вийшли геть — всі, окрім Люсі. Вона залишилася, позаяк подумала: «А що коли відчинити шафу?» — хоча була майже впевнена, що вона зачинена. На превелике її здивування, дверцята дуже легко відхилились і звідтам викотилось дві кульки нафталіну.
Заглянувши всередину, дівчинка побачила кілька довгих шуб, які там висіли. А для Люсі не було нічого ліпшого, ніж запах і дотик хутра. Вона одразу пропхалася поміж шубки і задоволено потерлася об них личком. Дверцята, звісно, Люсі лише прихилила, бо знала, що дуже нерозумно було б ото самій зачинитися у шафі. Згодом вона просунулась іще трошки і виявила там ще один ряд шуб. Було так темно, що дівчинка витягла вперед руки, аби не гепнутись чолом об дерев'яну стінку. Люсі ступила ще крок, потім ще один і ще один, сподіваючись нарешті її намацати, але їй це ніяк не вдавалося.
«Ого, яка величезна шафа!» — подумала Люсі, рухаючись далі і відводячи обома руками вбік поли шуб, щоб зробити собі місце. І тут відчула, як під ногами щось зарипіло. «Дивно, невже тут стільки нафталіну?» — подумала вона і нахилилась, аби помацати його. Але замість твердого і гладкого дна шафи рука знайшла унизу щось м'яке, сипке і дуже зимне. «Що за чудасія?» — пробурмотіла дівчинка і ступила ще кілька кроків уперед.
Наступної миті до неї дійшло, що об її обличчя й руки треться не м'яке хутро, а щось тверде й шорстке, ба навіть колюче. «Ой, воно геть як галузки!» — вигукнула Люсі. Тепер вона побачила перед собою світло, але не за півметра, де мала би бути стінка шафи, а десь далеко попереду. Щось холодне і м'яке сипалось на неї згори. Через якусь хвильку дівчинка зрозуміла, що стоїть у лісі серед ночі, під ногами лежить сніг і в повітрі кружляють сніжинки.
Люсі трішки злякалась, але водночас відчула тремку допитливість і захоплення. Дівчинка озирнулась через плече і там, поміж темними стовбурами дерев, ще змогла розгледіти відкриті дверцята шафи і навіть вловити відблиск порожньої кімнати, з якої ото сюди потрапила. (Звісно, вона залишила дверцята відчиненими, бо знала, що треба бути геть дурненькою, аби самій зачинитися у шафі.) Здавалося, там, позаду, був іще день. «Я завжди можу повернутися назад, коли щось буде негаразд», — подумала Люсі. Вона рушила вперед, рип-рип по снігу, через ліс, до отого світла. Хвилин за десять вона підійшла до нього зовсім близько і виявила, що світив вуличний ліхтар. Дівчинка спинилася, щоб його роздивитися, дивуючись, як це ліхтар міг опинитися посеред лісу, і розмірковуючи, що їй робити далі, коли почула дріботіння чиїхось кроків. А невдовзі з-поміж дерев виринула якась дивна істота і підійшла до ліхтаря.
Це створіння було трішки вищим за Люсі. Над головою воно тримало парасолю, білу від снігу. Горішня частина його тулуба нагадувала людину, але ноги були як у цапа — з чорним і блискучим волоссям, та ще замість стіп виднілися цапині копита. Хвоста Люсі спершу не зауважила, бо той химерний чоловічок підтримував його разом із парасолею, аби не волочився по снігу. Чоловічок цей мав червоного вовняного шалика навколо шиї, шкіра теж була трішки червоняста. Він мав дивне, але приємне маленьке личко з клинцюватою борідкою та кучерявим волоссям, з якого визирали два ріжки. В одній руці, як уже мовилося, він ніс парасолю, а в іншій — кілька пакунків, загорнутих у брунатний папір. З отими пакунками і присипаною снігом парасолькою він виглядав достеменно так, мовби ходив купувати різдвяні подарунки. Це був фавн. Коли ж він уздрів Люсі, то від несподіванки випустив з рук геть усі свої речі.
— О Господи! — вигукнув фавн.
Розділ 2. Що Люсі там знайшла
— Добривечір, — привіталася Люсі. Проте фавн кинувся збирати свої пакунки, отож відповів не одразу. Коли ж нарешті дав собі раду, легенько вклонився.
— Добривечір, добривечір, — мовив він. — Даруйте, не хочу бути настирливим, але, якщо я не помиляюся, Ви донька Єви?
— Мене звати Люсі, — відповіла дівчинка, не зовсім його розуміючи.
— Пробачте, але ж Ви, так би мовити, дівчина? — спитав фавн.
— Ну звичайно, я дівчинка, — погодилась Люсі.
— Ви людина, справді?
— Звісно, людина, — відповіла Люсі, трохи збентежена.