– Знаєш, – старший з напарників наблизився до молодшого, щоби його гучний голос міг долетіти до вуха, – неважливо, скільком ти дасиш праса. Ти все одно не подобатимешся Шаддід.
Гейвлок визвірився на Міллера, лють у його очах поступово змінилася на стидобу та біль.
– Це правда, – закінчив детектив.
Гейвлок піднявся, трохи качаючись, та попрямував до дверей. Він намагався бухати ногами, але обертова гравітація Церери укупі з алкоголем довели, що він неправий. Було схоже, що він підстрибує. Міллер зі склянкою в руці прослизав через натовп, що його збурював напарник, заспокоюючи незадоволені обличчя посмішкою та знизуванням плечей.
Тунелі біля порту смерділи кіптявою та мазутою так сильно, що повітряні рециклери та поглинаючі очищувачі ніколи не могли дати раду. Гейвлок вийшов геть з піднятими плечима і стиснутими зубами, випромінюючи злість як тепло. Двері за ними зачинились, і музику наче вимкнули. Найгірша з небезпек залишилась позаду.
– Я не п’яний, – дуже гучним голосом мовив Гейвлок.
– Та ти й не був.
– А ти, – Гейвлок ткнув у груди Міллера звинувачуючим пальцем, – ти не моя нянька.
– Теж вірно.
Вони пройшли разом чверть кілометра. Мигтіли світлодіодні вивіски: борделі та тири, кав’ярні та поетичні клуби, казино та бойові шоу. Повітря смерділо старою їжею та сцяками. Гейвлокові плечі почали розслаблятися.
– Я працював в убогому відділі в Террітауні, – мовив Гейвлок,– я відбув три роки під молотками на Л-5. Ти хоч маєш уяву, на що це було схоже? Вони дітей звідти вивозили, і я зупинив трьох. Я вправний коп.
– Атож.
– Я з біса вправний.
– Так і є.
Вони пройшли повз локшинну. Капсульний готель. На зупинці крутили безкоштовні новини: «ПРОБЛЕМИ ЗІ ЗВ’ЯЗКОМ НА СТАНЦІЇ ФЕБ. У НЬЮ АНДРЕАС ОБОРОТ КАЗИНО СКЛАВ ШІСТЬ МІЛЬЯРДІВ ДОЛЛАРІВ ЗА ЧОТИРИ ГОДИНИ. «ТИТАН АСТЕРОЇДІВ» НЕ ПІДПИСУВАВ КОНТРАКТ З МАРСОМ». Екрани миготіли у Гейвлокових очах, та він дивився крізь них.
– Я з біса вправний коп, – повторив той. І за хвилину додав: – То якого дідька?
– Справа не в тобі, – відповів Міллер. – Люди дивляться на тебе та бачать не Дмитра Гейвлока, вправного копа. Вони бачать Землю.
– До сраки! Перед тим як сюди дістатися, я вісім років гарував на орбітальних та Марсі. Взагалі на Землі не більше шести місяців пропрацював.
– Земля, Марс. Для них нема різниці, – сказав детектив.
– Марсіянцю це скажи, – відповів Дмитро з гіркою посмішкою, – він швидко тобі сраку відіб’є.
– Я не мав на увазі... Дивись-но, я впевнений, що там є усі можливі відмінності. Земля ненавидить Марс, бо в того кращий флот. Марс ненавидить Землю, бо в тої більший флот. Можливо, сокер кращий при повному тяжінні, можливо, він гірший. Я не знаю, будь-хто так далеко від Сонця?.. Їм плювати. З нашої відстані ти Марс і Землю одним пальцем закрити зможеш. І…
– І я не належу, – відрубав Гейвлок. Двері локшинної позад них відчинилися, вийшли чотири белтери у сіро-зеленій формі. У одного на рукаві були з’єднані кільця АЗП. Міллер напружився, але дарма: астероїдяни не підійшли навіть, а Гейвлок їх не побачив.
– Я знав, – Гейвлок продовжував, – коли підписував контракт зі «Стар Ґелікс», то знав, що тре докласти зусиль, аби влитися. Я думав, що буде як усюди, розумієш? Ти приходиш, ти когось молотиш, та й тобі перепадає копняків. Потім вони бачать, що ти тримаєш удар, і приймають до компанії. Але тут інакше.
– Еге ж, – мугикнв Міллер. Дмитро похитав головою, сплюнув та побачив гранчак у себе в руці.
– Я думаю, ми щойно вкрали пару склянок з «Синьої жаби».
– Угу. А ще ми в громадському коридорі з відкоркованим алкоголем, – погодився Джо, – в основному ти, правда. Бо в мене мінералка.
Гейвлок реготнув, але з якимось розпачем у голосі, і продовжив, з каяттям:
– Ти вважаєш, що я прийшов сюди набити комусь пику, аби Шаддід, Рамачандра та інші почали думати про мене краще?
– По мені, то так, – відказав детектив.
– Ти помиляєшся.
– Можливо й помиляюсь, – відповів Міллер, але знав, що насправді ні. Напарник підняв гранчака: може повернемо?
– Краще вже до «Видатного гіацинту», – Міллер висунув інакшу пропозицію, – я пригощаю.
«Видатний гіацинт» був на три рівня вище, досить віддалено, аби пішоходи з порту туди майже не заходили. І це був бар копів. Тут переважно відпочивав «Стар Ґелікс сек’юріті», але запливали й дрібна риба: «Протоген», «Пінквотер», «Аль-аббік». Джо був майже впевнений, що останній Гейвлоків припадок минувся. А як ні, то це місце якраз підходить – родинні прикрощі краще тримати всередині.
Декор був типово белтерським: складні столи і стільці, як на старому судні, тулилися до обшивки так, наче ось-ось вимкнеться гравітація. Сансев’єрія трьохполоса та епіпремнум золотистий, що колись складали основу першої версії системи регенерації повітря, прикрашали стіни і кутки. Музика була досить тихою, аби чути співбесідника, та досить гучною, аби приховувати розмову від чужих вух.