– Цей пуцель Голден? Той, що на відео? Він щойно проголосив війну між нами і Марсом.
Візок крутило і хитало, його комп’ютер підлаштовувався до якоїсь віртуальної хитавиці дорожнього трафіку за півкілометра звідси. Гейвлок зсунувся і схопився за поручні. Вони в’їхали на рампу, що вела на наступний рівень. Пішоходи поступилися дорогою.
– Ти виріс там, де вода, нехай і не придатна для пиття, але падає з неба, – порушив тишу Міллер, – повітря, нехай забруднене, не вилетить, якщо ти не загерметизуєш двері. Тут все інакше.
– Та ми ж не на льодовозі. Нам непотрібен лід. Нам нічого не загрожує, – не здавався більше-не-напарник. Міллер зітхнув і почав терти очі пальцями і кулаком, аж поки не з’явилися кольорові привиди.
– Коли я працював в убойному, – продовжив старший детектив, – був там один хлопець. Спеціаліст з управління майном, працював із Місяцем. Хтось спалив половину його шкіри, а потім викинув через шлюз. Виявилося, що він відповідав за обслуговувавання 60 квартир на третьому рівні. Поганий район. Він хитрував. Не міняв повітряні фільтри три місяці. На трьох юнітах виросла цвіль. І знаєш, що ми знайшли потім?
– Що? – запитав Гейвлок.
– Ні біса не знайшли, бо шукати перестали. Деякі люди заслуговують на смерть, і він був з таких. Наступний хлоп, який став до цієї роботи, прочищав повітропроводи та міняв фільтри за розкладом. Ось як це буває у Поясі. Будь-хто, хто приходить сюди і не ставить систему життєзабезпечення вище за все, помирає рано. Всі хто тут залишився – турбуються.
– Вибірковий ефект? – уточнив Гейвлок. – Ти серйозно тягнеш руку за вибірковий ефект? Ніколи не думав, що почую цю маячню від тебе.
– Що це?
– Гівняна расистська пропаганда, от що. Та сама, що розповідає, як різниця в навколишньому середовищі настільки змінила астероїдян, що замість стати нав’язливими маніяками, вони взагалі перестали бути людьми.
– Я цього не казав, – відповів Міллер, розуміючи, що саме це він і сказав насправді. – Я казав, що белтери недовго запрягають, коли хтось прикручує краник на базових ресурсах. Вода – це майбутнє повітря, реактивна маса і питво для нас. Ми з цим не шуткуємо.
Візок заїхав на рамку з металевими ґратами. Нижні рівні лишилися позаду. Гейвлок замовк.
– Цей тип, Голден. Він же не сказав, що то був Марс. Просто показав марсіянську батарейку. Ти думаєш, люди оголосять… війну? Через одну картинку однієї батарейки?
– Нас не турбують ті, хто чекає на всю історію, – відповів Джо і додав подумки: «Як мінімум, не сьогодні вночі. Коли вся історія випливе, от тоді й побачимо, що й до чого».
Відділок був заповнений більше ніж на половину. Офіцери служби безпеки стояли купками, киваючи один одному, щелепи стиснуті, очі звужені. Один з поліції моралі на щось розсміявся. Його голосне, демонстративне іржання пахло страхом. Міллер побачив, як змінився Гейвлок, поки вони йшли до своїх столів. Гейвлок міг би списати реакцію Міллера на особисту гіперчутливість. Цілої кімнати, ага. Всього відділку. Коли вони дісталися столів, очі Гейвлока стали квадратними.
Увійшла капітан Шаддід: сонного погляду не стало, волосся зв’язане позаду, однострій охайний і професійний, голос спокійний, як у хірурга в польовому госпіталі. Вона зупинилася біля першого ж столу, перетворивши його на імпровізовану катедру.
– Пані та панове. Ви бачили передачу. Є питання?
– Хто дав цьому маханому землянину радіо? – хтось закричав. Міллер побачив, як Гейвлок разом із натовпом засміявся, але погляд не підняв. Шаддід шикнула, і натовп замовк.
– Ситуація наступна: ми жодним чином не можемо контролювати цю інформацію. Її передавали усюди. 5 сайтів у зовнішній мережі її репостили. Як наслідок, населенню стало відомо 10 хвилин тому. Наша робота на разі – звести виступи до мінімуму і забезпечити цілісність станції навколо порту. Відділки 50 та 213 нам допомагають. Начальник порту відправив усі судна з внутрішньопланетною припискою. Та це не означає, що вони всі відійшли. Вони продовжують збирати свої команди. Але це означає, що вони підуть.
– А як щодо урядових закладів? – голосно, аби його почули, запитав Міллер.
– Не наша проблема, дякувати богу. У них власна інфраструктура. Противибухові двері опущено і герметизовано. Вони від’єдналися від головної системи життєзабезпечення, так що ми навіть спільним повітрям, по факту, не дихаємо.
– Ну, це вже простіше, – докинув Євген з убійного відділу.
– Ну і погані новини, – насипала перцю Шаддід. Міллер почув тишу, коли 150 копів затамували подих, – ми маємо 80 відомих агентів АЗП на станції. Вони всі мають роботу і перебувають у нас легально. Ви всі знаєте, що саме такого моменту вони й чекали. Але наказ від губернатора наступний: ми не робимо жодних превентивних затримань. Ніхто не буде заарештований, допоки чогось не накоїть.