Плоть.
Грудка чогось рушила до дівчини. Порівняно з усім, виглядала вона не більшою від мізинця на нозі. Це була голова капітана Деррена.
– Допоможи, – промовила голова.
РОЗДІЛ 1. Голден
За сто п’ятдесят років до того, коли дрібні розбіжності між Землею та Марсом ледь не поставили їх на межу війни, Пояс був віддаленим небокраєм, вражаюче багатим на мінерали. Він знаходився осторонь економічних зон внутрішніх планет та навіть поза межами уяви корпорацій.
Але згодом Соломон Епштейн дещо покращив термоядерний двигун, причепив його до корми власної тримісної яхти і ввімкнув. З гарним телескопом його можна бачити й досі – прямує у Велику Безодню на швидкості кілька процентів світлової. Найкращі та найдовші похорони в історії людства. На щастя, усі технічні записи залишились на комп’ютері вдома. Двигун Епштейна не подарував людям зірки, проте приніс на таці планети.
Три чверті кілометра завдовжки та чверть завширшки, грубо схожий на пожежний гідрант – і переважно порожній всередині – «Кентербері» був переобладнаним колоніальним транспортом. Колись його напакували людьми, припасами, машинами, механізмами, житловими сферами і надіями. Наразі на супутниках Сатурна живе майже 20 мільйонів людей. І десь мільйон їхніх предків було перевезено туди саме «Кентербері». 45 мільйонів на супутниках Юпітера. Найвіддаленіше поселення – місяць Урана, мало зо 5 тисяч. Найвіддаленіше – допоки мормони не добудують власне «судно поколінь» та не відбудуть до зірок і свободи, геть від обмежень народжуваності.
А ще там був Пояс.
Запитайте у нетверезого рекрутера АЗП – то вихваляючись він бовкне про сотню мільйонів. Запитайте у внутрішньопланетника з відділу статистики – і отримаєте цифру п’ятдесят мільйонів.
Та як не рахуй, а такій купі людей потрібно чимало води. Отже, тепер «Кентербері» та ще з десяток однотипних суден, що належали «П’юр-енд-Клін Вотер Компані», нарізають кола по щедрому Поясу, збираючи льодовики, допоки не будуть списані на брухт від старості.
Джим Голден знаходив у цьому певну поезію.
– Голдене?
Він повернувся до ангарної палуби: над головою височіла старший інженер Наомі Наґата. Жінка була зростом майже два метри, кучма її кучерявого волосся стягнута у чорний хвіст, а вираз обличчя коливався від розважливого до роздратованого. Як усі жителі Поясу астероїдів, вона знизувала не плечима, а руками.
– Голдене, ти слухаєш чи у вікно вирячився?
– Виникла проблема, – відповів Джим, – і позаяк ти справді і без варіантів чудово розумієшся на цьому, ти зможеш її залагодити, навіть не маючи досить коштів та запчастин.
Наомі розсміялася.
– Отже, ти не слухав.
– Насправді так, тобто ні.
– Маєш право, власне. Отже, на «Лицарі» посадкове обладнання в атмосферному режимі працюватиме не дуже добре, поки прокладки не замінимо. Це тебе не трубує?
– Я запитаю капітана. А коли ми востаннє використовували човник в атмосфері?
– Ніколи. Проте у правилах сказано, що ми повинні мати хоча б один шаттл, придатний до атмосферних польотів.
– Агов, босе! – Амос Бертон, землянин і помічник старшого інженера, махав дебелою ручиською, привертаючи увагу Наомі. Хлоп був на судні капітана Макдовела, Голден був помічником капітана, але Амос Бертон визнавав лише одного боса – Наомі.
– Що трапилось? – гукнула Наґата.
– Поганий кабель. Чи не потримаєте його, поки я не принесу запасний?
Наомі глянула на Голдена, і в очах її було питання: «Ми закінчили?» Той у відповідь саркастично відсалютував. Висока і струнка старша інженериня в засмальцьованому комбезі пирхнула та розвернувшись пішла.
Сім років у військовому флоті, п’ять у цивільному, а він так і не звик до довгих, неможливо-витончених кісток белтерів2. Погляд, породжений і затверджений земним тяжінням.
У головному ліфті старпом затримав палець біля кнопки штурманської рубки, спокушений уявним видивом Аде Тукунбо – її посмішкою, голосом, пачулі-ванільним ароматом волосся, але все ж натиснув «Лазарет»: обов’язок на першому місці.
Шед Гарвей, медтехнік, зігнув спину над лабораторним столом, очищаючи ліву куксу Камерона Паджа. Минулого місяця тридцятитонний шматок льоду, рухаючись зі швидкістю 5 мм на секунду, придавив Паджу лікоть. Звична травма для робітників, котрі обрали фахом різання та транспортування льодових гір при нульовій гравітації. Камерон зносив це з професійним фаталізмом.
Заглядаючи Шедові через плече, Джим спостерігав, як той вправно дістає з мертвої тканини медичних хробаків.