РОЗДІЛ 9. Голден
– Кораблі все ще не відповідають, – Наомі натиснула декілька кнопок на комунікаційні панелі.
Джим відерагував:
– Я думаю, що вони не хочуть. Та я волів би показати «Доннаджеру», що нас турбує те переслідування. Це все, чим ми можемо прикрити свої сраки.
Наомі хруснула спиною, потягнувшись. Голден дістав з коробки протеїновий батончик і кинув жінці.
– Поїж.
Поки вона зривала обгортку, Амос піднявся драбиною і вмостився в сусідньому кріслі. Його одяг був такий брудний, що аж блищав. Три дні в тісному шаттлі не пішли на користь ні його особистій гігієні, ні іншим.
Голден піднявся і з огидою почухав немиту голову. «Лицар» був замалий для душової кабіни, а умивальники, розраховані на нульову гравітацію, – замалими, аби запхати в них голову.
Амос вирішив проблему миття голови шляхом збривання усього волосся. Наразі він мав лише щетину навколо лисої маківки.
Якимось чином волосся Наомі залишалось блискучим і майже не жирним. Джимові було цікаво, як же вона це робить.
– І мені їдла підкинь, старпоме, – попросив механік.
– Капітан, – виправила його Наомі.
Голден кинув батончик і лисому. Той ухопив їдло з повітря і, обдивившись довгий тонкий пакунок з відразою, сказав:
– Холєра, бос. Я ліве яйце віддав би за їжу, що не нагадує ділдо.
Тоді у жартівливому тості потицяв батончиком у бік Наомі.
– Розкажи мені за воду, – попросив Голден.
– Ну, я облазив увесь корпус. Підтягнув усе, що можна підтягнути, і обмазав епоксидкою усе, що не можна, так що ми начебто не капаємо ніде.
– Я продовжую тримати рециркуляцію на волосині, – сказала старпом. – «Лицарева» система переробки не розрахована перетворювати відходи п’ятьох людей на їжу протягом двох тижнів – тільки на волосині й тримається. Ми маємо навчитися жити зі смородом від кожного з нас. Я замало хвилювалася про те, про що варт було хвилюватися більше.
– До речі, – нагодився Амос, – я зараз іду до себе і ще трошки побризкаюсь дезодорантом. Порпаючись днями у суднових нутрощах став смердіти так, що сам прокинувся вночі.
Голомозий ковтнув решту їжі, плямкнув губами у робленому задоволенні і посунув униз по драбині. Голден і собі відкусив їдла. За смаком схоже на жирний картон.
– Як там Шед?– поцікавився Джим. – Щось він нищечки собі.
Наомі скривилася і поклала недоїдений батончик на комунікаційну панель.
– Якраз хотіла з тобою про це переговорити. Йому недобре, Джиме. На відміну від нас, він переніс те... що сталося, найтяжче. Ви з Алексом обидва флотські. Вас готували до втрати товаришів. Амос літає так давно, що це вже третій його корабель, уяви собі, який було знищено.
– А ти ж повністю відлита із заліза і титану, – пошуткував Голден, додавши у фразу лише дрібку жарту.
– Не повністю, 80-90 відсотків. Верхня частина, – напівпосміхнулась старпом. – Я типу серйозно. Було б непогано, якби ти з ним перекинувся слівцем.
– І що сказати? Я ж не психіатр. Флотська версія таких розмов містить дотримання обов’язків, піднесення самопожертви, помсту за павших ґефрайтерів. Не спрацює у випадку, коли твоїх друзів вбито без видимих причин, і в принципі ти з цим нічого зробити не в змозі.
– Я ж не кажу, аби ти його полагодив. Я кажу, аби ти поговорив з ним.
Голден піднявся зі свого крісла і відсалютував:
– Так, сер.
На східцях він зупинився.
– Хотів би знову подякувати, Наомі. Я справді…
– Я знаю. Іди і будь капітаном.
Тоді повернулася до консолі зв’язку і викликала екран управління судном.
– Я продовжую махати нашим сусідам.
* * *
Голден відшукав Шеда в малесенькому медичному відсіку. Справді, не відсік, а просто шафа. Крім підсиленого ліжка, тумбочки з медикаментами, з півтузіня пристроїв та апаратів, прикріплених до стіни, тут було місце лише для стільця на магнітній лапі. На ньому Шед і сидів.
– Агов, приятелю, не проти, якщо я увійду? – запитав Голден і подумав: «Я що, справді сказав "агов, приятелю"?». Шед знизав плечима і викликав екран наявності медпрепаратів. Потім повідчиняв усі шафки і оглянув їх вміст. Малося на увазі, що він на півдорозі якогось процесу.
– Дивись-но, Шеде. Ця ситуація з «Кентербері» і справді зачепила усіх, і мо ти...
Медик повернувся, тримаючи в руках білий тюбик:
– Тривідсотковий розчин оцтової кислоти. Навіть не уявляв, що він тут є. На «Кенті» закінчився, а в мене все ще було трійко пацієнтів з ГБ, яким би він і справді став у нагоді. Чому вони запихнули це на «Лицар», не уявляю.
– ГБ? – це все, що міг відповісти Голден.
– Генітальні бородавки. Розчин оцтової кислоти – це ліки для усіх зовнішніх бородавок. Випалює їх геть. Пече, але свою справу робить. Нема причин, аби тримати це на шаттлі. У списку препаратів завжди щось пропущено.