– Так, сер, – погодився Міллер, схиливши голову, мов фулбек в американському футболі, що намагався пробитися крізь захисників, – та я впевнений, що це настільки важливо, що заслуговує...
– Це послуга акціонеру, – перебила Шаддід, – її батько нервує. Немає причин вважати, що він мав на увазі атаку Марса на «Кентербері». Тарифи знову зростають. Там шахта вибухнула на Червоному Місяці. На Еросі проблеми з дріжджовими фермами. Кожен день у Поясі відбувається щось, здатне змусити папуліка перелякатися за свою ніжну маленьку квіточку.
– Так, сер, але таймінг…
Її пальці підвищили темп. Міллер закусив губу. Момент було втрачено.
– Не слід керуватися теорією змов, – мовила капітан. – У нас по шию реальних злочинів. Політики, війна, купка інтриганів-внутрішньопланетників, які плетуть змову, аби скрутити нам в’язи? Не наша справа. Просто напиши рапорт про те, що ти в процесі пошуку, я відправлю його по інстанціях, і ми зможемо повернутися до нашої роботи.
– Так, сер.
– Ще щось?
– Ні, сер.
Шаддід кивнула і повернулася до свого терміналу. Міллер прихопив капелюха зі столу і попрямував на вихід. За вихідні один з повітряних фільтрів вийшов з ладу і був замінений, тож тепер новий наповнював кімнату заспокійливим запахом пластику й озону.
Міллер всівся у своє крісло, відкинувся на спинку і сплів пальці за головою. Вдивлявся в стелю над собою. Вузол, що зав’язався в животі, так і не зник. Це було дуже поганою ознакою.
– Не дуже добре, еге ж? – запитав напарник.
– Могло бути й краще.
– Вона забрала завдання?
Міллер у відповідь похитав головою.
– Ні, воно все ще моє. Вона просто хотіла, щоб я його виконував абияк.
– Ну, могло б бути й гірше. Так ти просто розберешся, що сталося. Поки з тим копирсатимешся –спишеш на тренування.
– Ага, – відповів Міллер, – тренування.
Обидва їхні столи були незвично пустими, бо паперова перепона, якою Гейвлок закрився від решти офісу, зникла. По очах і порухах рук напарника Міллер міг би сказати, що коп всередині нього знову хоче в тунелі. Та незрозуміло, чи то аби ствердитись до моменту переводу, чи просто розбити пару голів. А може, те й інше.
Просто не дай себе вбити, допоки не виберешся звідси, подумав Міллер. А вголос мовив:
– Що в нас є?
– Магазин «заліза», сектор вісім, третій рівень. Скарга на вимагання грошей.
Міллер завмер на мить, наче в його небажанні працювати був винен хтось інший. Наче Шаддід дала вкусити свіжого м’ясця, а потім підсунула сухий собачий корм. Спокуса підірвати ту майстерню розквітла в його голові, і він майже піддався бажанню. Потім позіхнув, поставив ноги на підлогу і випростався.
– Ну тоді окей, ходімо і зробимо станцію трохи безпечнішою для бізнесу.
– Звучить як життєвий девіз, – погодився Гейвлок та перевірив пістоля. Останнім часом він робив це значно частіше.
Магазин був розважальною франшизою. Чистий, білий інтер’єр пропонував кастомні апарати для інтерактивного середовища: бойові симулятори, дослідницькі ігри, секс. Жіночий голос квилів з гучномовців щось середнє між ісламським закликом до молитви і оргазмом, міксоване з барабанами. Половина написів була на гінді з китайським чи іспанським перекладом. Інша половина була англійською з дублюванням на гінді.
Продавець був ще майже хлопчиком – шістнадцяти-сімнадцяти років. Бороду – чорну і ріденьку, він носив радше як бейдж.
– Чи можу вам допомогти? – запитав хлопчина, дивлячись на Гейвлока зверхньо, майже презирливо. Гейвлок показав посвідчення, впевнившись, що поки діставав його, продавець добряче розгледів пістоля.
Менеджер був затовстим як на белтера. Вищий за Гейвлока, з жирком на животі та міцними м’язами на руках, плечах і шиї.
Якби Міллер примружив очі, то побачив би перед собою сімнадцятирічного хлопця, якій під вагою жиру та розчарувань виглядав би, як той продавець. Офіс, завалений стосами порнографічного софту, був замалий для трьох.
– Схопили його? – поцікавився менеджер.
– Ні,– відповів Міллер, – намагаємося розібратися, що то за один.
– Холєра, я вже ж казав вам. Є картинка з камери магазину. Я навіть його блядське ім’я вказав.
Міллер дивився у свій термінал. Підозрюваний звався Матео Джадд, робітник з доків з невиразним переліком злочинів.
– Ви вважаєте, що він сам по собі, – заговорив детектив. – Добре, ми візьмемо його і замкнемо в бляшанці. Для нас нема сенсу вишукувати, на кого він працював. Певно, що ніхто не сприйме це невірно. Мій досвід роботи з цими рекетирами говорить, що шісток змінюють одразу після зникнення попереднього. Але як ви впевнені, що він є єдиною проблемою…