* * *
Кисла пика менеджера повідомила Міллерові, що той склав свою думку. Гейвлок, що сперся був на стос коробочок, посміхався.
– Чому ви не повідомляєте, що він хотів? – запитав детектив.
– Я вже все розповів останньому копові.
– Мені розкажіть.
– Він продавав нам особистий страховий план. Сотня в місяць, стільки ж правив останній хлоп.
– Останній? – перепитав Гейвлок. – То таке вже бувало раніше?
– Звісно. Знаєте, кожен має трохи платити. Вартість ведення бізнесу.
Міллер прикрив термінал, насупившись.
– Філософський погляд. Але якщо це ціна ведення справ, то ми для чого тут?
– Бо я вважав, що ви... ви контролюєте це лайно. З того часу як ми перестали платити Лока, я зміг непогано заробити. А тепер це все знову почалося.
– Зачекай-но, – пригальмував менеджера Міллер, – ти кажеш, що Лока Грейга перестала збирати данину?
– Звісно. Не тільки тут. Половина хлопців з Гілля, яких я знаю, просто перестали показуватись. Ми подумали, що це копи щось нарешті зробили. Але тепер є ці нові вилупки, і це лайно почалося знову.
По хребту детектива проповзло щось невидиме і дуже неприємне. Поглянув на Гейвлока – той лише покивав. Він теж про це не чув.
Спілка Золотого Гілля, бригада Сохіро, Лока Грейга. Вся оргзлочинність Церери постраждала від схожого екологічного колапсу, і тепер хтось новий зайшов у звільнену нішу. Чи опортунізм, чи хтозна що ще. Йому майже не хотілося ставити нових питань. Гейвлок почав думати, що він параноїк.
– Як давно старі знайомі пропонували тобі захист?
– Та не знаю. Давно вже.
– До чи після того, як Марс знищив того льодовоза?
Менеджер склав свої міцні руки на грудях; його очі звувзились.
– Перед тим, – відповів керуючий, – за місяць чи два. Це має щось спільне?
– Просто намагаюсь співставити час. Цей новий хлоп, Матео. Він казав, хто придумав цю нову систему захисту?
– Це ж ваша робота розбиратися в цьому, еге ж?
Менеджер так різко закрився, що Міллеру здалося, ніби він чув звук перемикача. Так, Ашер Камамацу знав, хто його трусить. Він мав яйця, аби розповісти про це, не вказуючи на когось конкретно.
Цікаво.
– Ну добре, дякуємо за співпрацю, – мовив Міллер підводячись, – ми повідомимо, коли щось знайдемо.
– Дякую за вашу участь, – менеджер відповів сарказмом на сарказм.
У зовнішньому тунелі Міллер зупинився. Магазин знаходився на розі двох районів – респектабельного і нереспектабельного. На стінах біліли плями замальованих графітті. Чоловіки на велосипедах їх обминали, колеса зі спіненими покришками легенько шуміли по полірованому камінню. Міллер ішов повільно, розглядаючи стелю, аж поки не знайшов камеру спостереження. Дістав термінал, у логах відшукав потрібне посилання на конкретну камеру та співставив її таймкоди з картинкою з магазину. Хвилину порпався у навігації, змушуючи людей бігти вперед та назад, коли нарешті побачив, як Матео заходить в магазин. Його обличчя було викривлене пихатою посмішкою. Детектив зупинив відтворення і скопіював кадр. Гейвлок глянув на фото з-за плеча і тихо присвиснув.
Розрізане кільце АЗП чудово проглядало на нарукавній пов’язці, такій самій, яку він знайшов у помешканні Жулі Мао.
В яку компанію ти вляпалась, дитино, подумав Міллер. Ти краща за них, ти маєш знати, що ти краща за це все.
– Агов, партнере, – голосно мовив Джо, – ти міг би написати рапорт по цій розмові? Мені б тре дещо зробити. Було б не дуже розумним брати тебе з собою. Не бери на свій рахунок.
Брови Дмитра полізли на лоба:
– Ти збираєшся опитати АЗП?
– Трошки покаламучу теє болото, та й по тому.
* * *
Детектив вважав, що самої приналежності до найманих працівників безпеки досить, аби його помітили в шинку, де полюбляли випити люди з АЗП. На вечірці в джентельмен-клубі Джона Рока при тьмяному світлі він побачив, що половина облич належала звичайним громадянам. З цих громадян було декілька таких, як і він сам, найманців «Стар Ґелікс». Музика грала виключно белтерська – м’які дзвони акомпанували цитрі та гітарі, тексти до пісень були на півтузні мов.
На четвертому пиві і за дві години після кінця чергування, коли Міллер ладен був визнати свій план дій помилковим, біля нього до шинквасу присів високий худий чолов’яга. Щоки поцяцьковані прищами, що добряче спотворили обличчя, яке в інакшому разі здалося б смішним. Не вперше цього вечора він бачив пов’язку Альянсу, але саме ця демонструвала бундючну непокору і владу. Міллер кивнув.
– Я чув, ти питав про АЗП, – порушив мовчання чоловік. – Цікавишся вступом?
Детектив посміхнувся і підняв склянку у підкреслено ухильному жесті та невимушеним тоном запитав: