Гейвлок похитав головою знову, цього разу з недовірою. Був би він белтером, він би зробив жест рукою, щоби його було зрозуміло навіть у скафандрі.
Ще одна з сотень дрібничок, які видають тих, хто виріс у постійній гравітації.
Настінний монітор демонстрував зображення блондинки у строгому однострої. Голова зовнішніх зв’язків говорила про тактичну відповідь Марса незалежно від того, чи стоїть за вирослим вандалізмом АЗП. Невміле керування судном з перевантаженим термоядерним реактором під час організації пастки, що його і знищила, – саме це вона назвала вандалізмом.
– Щось воно не сходиться, – сказав Гейвлок, і Міллер секунду не міг зрозуміти, чого це стосується: партизанських дій белтерів, відповіді Марса чи послуги, про яку він просить, – серйозно. Де Земля? Таке лайно заварюється, а ми від неї ніц не чуємо.
– А чому б то ми мали? Це справа між Марсом та Поясом.
– Це ж коли востаннє Земля дозволяла чомусь важливому статися і залишалася осторонь? – запитав напарник і потім погодився: – Отже, ти забагато випив, щоб ставати до роботи. У твоєму приватному житті безлад. Я спробую тебе прикрити.
– Лише на пару днів.
– Аби ти повернувся до того, як хтось зметикує, що це чудовий шанс випадковим пострілом завалити земного копа.
– Так і зробимо, – Міллер сказав, піднімаючись, – а ти будь уважнішим.
– Двічі повторювати не доведеться.
***
Церерська секція джіу-джітсу розташовувалася біля порту, там, де відцентрова гравітація була найсильнішою. Раніше, до великого розкручування, тут був склад у формі приплюснутого циліндра, долівку якого підняли на третину. Штуки різної довжини розташовувались на стінах, а зі склепіння стелі звисали бамбукові мечі та тренувальні пластикові ножі.
Поліроване каміння чудово відлунювало бурмотіння чоловіків, які працювали на лінії машин з опором і приглушені звуки жінок, що молотили важкі мішки. Трійка студентів стиха щось обговорювали на центральному маті.
Стіна обабіч входу була увішана зображеннями. Солдати в однострої. Агенти безпеки півтузня корпорацій з Поясу. Декілька типів з внутрішніх планет. Сторінка, на якій дрібним шрифтом надрукована історія секції.
Одна з учениць вигукнула і впала, тягнучи за собою на мат колегу.
Той, хто залишився стояти, зааплодував та допоміг обом підвестися. Міллер переглядав зображення на стіні, намагаючись відшукати Жулі.
– Я можу вам допомогти?
Чоловік був нижчим за Міллера на півголови і майже вдвічі ширший. Це мало б вказувати на його земне походження, але все інше вказувала на белтера. Світлий тренувальний костюм робив його шкіру ще темнішою. Він посміхався з цікавістю і вдоволенністю хижака, який щойно пообідав. Міллер кивнув.
– Детектив Міллер зі станційної безпеки. Я хотів би дізнатися дещо про одного з ваших вихованців.
– Це офіційне розслідування? – уточнив чоловік.
– Атож, боюся, що саме воно.
– Тоді ви повинні мати ордер.
Міллер посміхнувся. Чоловік посміхнувся у відповідь.
– Ми не розголошуємо жодної інформації про наших вихованців без ордеру. Правило секції.
– Я поважаю це, – відповів Міллер, – ні, справді. Просто... одні частини цього конкретного розслідування офіційніші за інші. Дівчині нічого не загрожує. Вона нічого не наробила. Але родина на Місяці бажає її знайти.
– Викрадення, – мовив чоловік і схрестив руки. Вдоволеність змінилась спокоєм без жодних очевидних рухів.
– Це тільки офіційна частина. Я можу взяти ордер, і ми все проведемо по офіційних каналах. Але тоді я маю про все повідомити шефа. Чим більше вона знатиме, тим менше простору для маневру я матиму.
Чоловік не відреагував. Його спокій нервував. Міллер намагався не соватися. В дальньому кінці приміщення жінка провела шквал ударів, вигукуючи при кожному русі.
– Хто? – запитав чоловік.
– Жулі Мао, – відповів детектив. З такою ж реакцією співрозмовника він міг запитати і про матір Будди.
– Чому ви турбуєтеся про неї?
– В мене немає відповіді на це питання. Я просто щось роблю. Якщо ви не бажаєте допомогти мені, значить не бажаєте.
– І ви підете по ордер та проведете все по офіційним каналам.
Міллер зняв свого капелюха, тонкою рукою пригладив волосся і надів знову.
– А може, й ні, – відповів Міллер.
– Покажіть своє посвідчення.
Детектив дістав термінал і показав чоловікові те, що він хотів побачити. Чоловік повернув термінал і вказав на маленькі двері позад важких мішків. Міллер пішов туди.
Офіс був тісним. Маленький ламінований стіл, за ним на підлозі м’яка сфера. Два стільця, схожі на шинквасові. Ящик з невеликим фабрикатором, що пахнув озоном і оливою, на якому, можливо, і робили сертифікати і плакетки.