– Я не розумію. Ти про що?
– До мене тут заходив агент АЗП вночі. Він намагався умовити мене покинути той підробіток. Я думаю... я думаю, він нервував. Я думаю, він наляканий.
Гейвлок секунду мовчав, пропускаючи новини крізь сплячий мозок:
– Боже, – нарешті мовив він, – що може налякати АЗП?
РОЗДІЛ 13. Голден
Голден застиг, вдивляючись, як кров порскає з Шедової шиї, потім витягується геть, мов дим витяжним вентилятором. Звуки бою тихішали разом зі зникаючим повітрям. У вухах запульсувало, а потім заболіло так, наче хтось голки з льоду впихнув. Поки він воював з кріпленням ременів кушетки, поглядав на Алекса. Пілот щось волав, але через тонку атмосферу нічого не було чутно. Наомі і Амос вже вилетіли зі своїх кушеток і пробиралися до двох дірок. Амос тримав пластикову тацю зі сніданку, Наомі мала трикільцеву білу теку.
Голден пів секунди витріщався на них, аж поки збагнув, що вони роблять. Світ звузився, в очах почало темніти.
Поки він виборсався, старпом і механік вже прикрили дірки імпровізованими латками. У кімнаті тонко і високо свистіло повітря, намагаючись вилетіти крізь кепську герметизацію.
Разом зі зростаючим тиском Голденові почав повертатися зір. Він тяжко дихав, борючись за кожний вдих.
Хтось потроху додав гучності, і зойки Наомі стало чути:
– Джиме, відкривай аварійну шафу! – жінка вказала на червоно-жовту панель на переборці біля його кушетки. Роки бортових тренувань допомогли подолати аноксію і низький тиск атмосфери, тож він вдарив по замку шафки і відкрив дверцята. Всередині були набір першої допомоги білого кольору, позначений стародавнім червоним хрестом, штук 6 кисневих масок і закрита сумка із затверділими пластиковими дисками, приєднаними до клейового пістолета. Набір для аварійної герметизації. Його й треба.
– Лише пістолет! – прокричала Наомі. Він не знав, чому її голос чувся стиха – чи повітря було розріджене, чи барабанні перетинки постраждали.
Голден ухопив пістолет і швиргонув його жінці. Та швидко вичавила кавалок герметизуючого клею по краям теки і кинула пістолет Амосу. Механік перехопив пристрій ефективним рухом з-за спини і загерметизував краї таці.
Свист припинився, змінившись шумом атмосферної системи, яка намагалась повернути тиск до норми. П’ятнадцять секунд.
Всі дивилися на Шеда. Без вакууму кров збиралася у літаючу червону сферу прямо над шиєю, наче бридкий картонний замінник голови.
– Господь милостивий, босе, – мовив Амос, переводячи погляд від Шеда до Наомі. Він клацнув зубами так сильно, що почули всі, тоді струснув головою.
– Що...
– Снаряди гаусовки, – відповів Алекс, – ті кораблі мають рейкотрони.
– Белтерські судна з рейкотронами? – перепитав Амос. – Вони мають граний військовий флот, а мені ніхто не повідомив?
– Джиме, коридор зовні та кімната з іншого боку у вакуумі, – мовила жінка, – корабель має пробоїни.
Голден почав відповідати, та звернув увагу на теку, якою Наомі заклеїла пробоїну. На білій обкладинці було надруковано чорними літерами «Аварійні процедури КРФМ». Він мусив задушити сміх, аби не виглядати маніяком.
– Джиме? – звернулася Наомі стурбовано.
– Я в порядку, Наомі, – відповів Джим і глибоко вдихнув. – Як довго латки протримаються?
Старпом знизала руками, потім почала збирати волосся на голові в пучок, збираючись перев’язати їх червоною еластичною стрічкою.
– Поки повітря не закінчиться. Якщо довкола нас вакуум, це означає, що кімнату живлять аварійні балони, та їх стане не більш ніж на декілька годин.
– Типу, шкодуєш, що ми не наділи наші довбані скафандри?
– Та це не має значення, – відповів Алекс, – якби ми прийшли в них, то все одно мусіли б зняти.
– Варт було б спробувати, – не здавався Амос.
– Ну якщо хочеш повернутися у часі і зробити це – то будь-ласка.
Наомі твердо прикрикнула:
– Агов!
Про Шеда всі мовчали. Що є сил намагалися не дивитися на тіло.
Голден прочистив горло, аби привернути увагу, потім підплив до Шеда, дивлячись на нього. Застиг, даючи усім час оглянути обезголовлене тіло, потім витяг ковдру з шухляди під кушеткою, обмотав тіло та прив’язав ременями з тієї ж кушетки.
– Шеда вбито. Ми у серйозній небезпеці. Розборки не продовжать наші життя ні на секунду,– промовляв Голден, оглядаючи команду, – а що продовжить?
Ніхто ні слова не вимовив. Джим звернувся перше до старпома:
– Наомі, що може втримати нас живими довше, аніж те, що ми щойно зробили?
– Я подивлюся, чи зможу знайти аварійне повітря. Кімната розрахована на шістьох, а нас лише... четверо. Можливо, мені вдасться прикрутити струмінь, аби надовше стало.