– Добре, дякую. Алексе?
– Якщо хтось ще є, крім нас, то вони шукатимуть вцілілих. Я почав грюкати в переборку. У вакуумі вони нас не почують, але якщо є приміщення з атмосферою, то звук проходитиме металом.
– План нівроку. Я відмовляюсь вірити, що ми єдині вцілілі на судні, – Голден повернувся до механіка. – Амосе?
– Дай-но перевірити панель зв’язку. Мо, вдасться додзвонитися на місток чи до аварійної команди, або, холєра, хоч кудись.
– Дякую, мені дуже подобається ідея повідомити комусь, що ми живі.
Люди взялися до роботи, Голден плавав біля Шеда. Наомі висмикувала панель доступу з переборки. Алекс заліз на палубу, вперся руками в кушетку і почав грюкати черевиками в переборку. Кімната трохи вібрувала після кожного удару. Амос дістав з кишені мультитул, щоб розібрати комунікаційну панель.
Упевнившись, що всі зайняті, капітан поклав руку на Шедове плече біля червоної плями.
– Мені дуже шкода, – прошепотів він тілу. Очі пекло, і він натиснув на них кісточками пальців.
Модуль зв’язку було приєднано до стіни лише дротами, коли він продзижчав один раз. Амос зойкнув і відштовхнувся так сильно, що полетів через кімнату. Голден перехопив механіка, викрутивши йому плече у спробі загасити стодвадцятикілограмовий імпульс здорованя-землянина.
Комунікатор задзижчав ще раз. Голден відпустив Амоса і підплив до пристрою. Жовтий діод загорівся біля білої кнопки. Щойно Джим натиснув її, пролунав голос лейтенанта Келлі.
– Відійдіть від люку, ми заходимо.
– Хапайтесь за щось, – крикнув Голден команді, потім схопив ремені кушетки і намотав їх на руку та передпліччя.
Коли люк відкрився, Голден очікував, що все повітря вийде. Натомість почувся гучний тріск і тиск лише трохи знизився. У коридорі тонкі шматки пластику, пристиковані до стін, утворили імпровізований шлюз. Стіни камери небезпечно напнулися від атмосфери, але тримались. Всередині новоствореного шлюзу Келлі і три його морпіхи, зодягнені у важку вакуумну броню, перли достатньо зброї для перемоги у декількох невеликих війнах.
Піхота залетіла в кімнату зі зброєю напоготові та зачинила за собою люк. Один з них штовхнув Голдену велику сумку.
– П’ять скафандрів. Одягайте, – наказав лейтенант. Його очі перебігли від кривавої ковдри Шеда до латок на стіні.
– Втрати?
– Наш медик, Шед Гарві, – відповів Голден.
– Отож. Якого біса? – голосно запитав Амос. – І хто ж це накостиляв вашій веселенькій яхточці?
Наомі і Алекс мовчки діставали костюми з сумки.
– Я не знаю, – відповів Келлі, – але ми відходимо прямо зараз. Мені наказано відправити вас геть на рятівному кораблі. У нас менше десяти хвилин, аби дістатися ангару, перевірити корабель і залишити зону бою. Швидше вдягайтесь.
Голден одягав костюм і уявляв цю евакуаційну гонку.
– Лейтенанте, «Доннаджер» розвалився?
– Ще ні, але нас узяли на абордаж.
– Тоді чого ми втікаємо?
– Ми програли.
Келлі не стукав з нетерпінням ногою по палубі, поки вони герметизували скафандри. Голден міг заприсягтися, що це лише через активовані магніти у взутті. Щойно всі були готові, лейтенант швидко перевірив радіо кожного, тоді вийшов у коридор. Восьмеро осіб, четверо з яких у силових обладунках, зробили міні-шлюз затісним. Келлі дістав з піхов на грудях важкий ніж і швидким рухом розпанахав пластиковий бар’єр. Люк за їхніми спинами з грюкотом закрився, повітря з коридору зникло разом із беззвучним шурхотом пластику. Келлі вибіг у коридор, команда намагалася не відставати.
– Ми рухаємось якнайшвидше до кільових ліфтів, – розповів морпіх по радіо, – після абордажної тривоги вони заблоковані, але я можу відкрити одні двері і ми полетимо по шахті в ангар. Все продубльовано. Побачите ворогів – не зупиняйтесь. Постійно рухайтесь, ми потурбуємось про ворога. Прийнято?
– Прийнято, лейтенанте, – видихнув Голден. – Навіщо вас брати на абордаж?
– Командно-інформаційний центр, – відповів Алекс, – це ж Святий Грааль. Коди, призначення, ядра комп’ютерів, процедури. Захоплення КІЦу лінійного судна – це жаданий сон будь-якого стратега.
– Припинити теревені, – мовив Келлі, та Голден не звернув на нього уваги.
– То це означає, що вони радше підірвуть реактор, аніж дозволять такому статися?
– Угу. Стандартний алгоритм при абордажі. Морпіхи тримають місток, КІЦ і машинне. Якщо хоч одне буде захоплено, хтось з двох інших натисне кнопку, і на кілька секунд корабель стане сонцем.
– «Стандартний алгоритм», – огризнувся Келлі, – там же мої друзі.
– Пробач, Ель Ті, – мовив Алекс, – я служив на «Бендоні». Навіть і не думав шуткувати.