Її приязний сміх був з нотою недовіри:
– Як довго ти на «Кенті»?
– П’ять років.
– Ти більш нікуди не підеш. Тобі тут зручно.
– Зручно? «Кент» столітній льодовоз, щоб знайти гіршу роботу, треба ще прикласти зусиль. Тут усі або недосить компетентні, або чимало налажали на попередній роботі.
– Та ж тобі тут зручно, – у погляді додалось холоду. Закусивши губу, вона глянула на екран, а потім на співрозмовника.
– Я цього не заслуговую, – відповів Джим.
– Так, ти не заслуговуєш. Слухай-но, я кажу, що не в настрої сьогодні. Трохи розклеїлася, і тре гарно виспатися. Завтра я буду приязнішою.
– Обіцяєш?
– Навіть вечерю тобі приготую. Вибачення приймаються?
Голден подався вперед і торкнувся її вуст своїми. Дівчина відповіла наполовину ввічливо, а за хвильку тепліше: її пальці обійняли Голденову шию, але потім відштовхнули його.
– Ти занадто вправний у цьому, але зараз маєш йти. Я на посту і все таке.
– Оке-е-ей, – хлопака навіть не повернувся у бік дверей.
– Джиме, – Аде хотіла продовжити, але тут система гучного зв’язку пікнула і мовила голосом капітана, стислим та лунким: «Голдена на місток».
Джим у відповідь тихо вилаявся. Жінка засміялася. Він різко нахилився, поцілував її в щоку і попрямував до центрального ліфта, тихцем бажаючи капітанові чиряка на видному місці та публічного приниження за невчасний виклик.
Місток був ледь більшим за помічникову каюту та вполовину менший за камбуз. Незважаючи навіть на дещо завеликий монітор (його наявність пояснювалася вадами капітанового зору та недовірою до коригуючої хірургії), максимум тягнув на комору в маленькій бухгалтерській фірмі. У приміщенні стояв запах миючого засобу та чийогось міцного чаю мате. Побачивши зама, капітан посунувсь уперед, але потім відкинувся в кріслі і, через плече вказавши пальцем на пост зв’язку, гаркнув:
– Бекко, скажи йому!
Ребека Баєрз виглядала як гібрид акули та ножаки: чорні очі, гострі абриси. Вуста настільки тонкі, що їх майже не видно. Пліткарі на борту казали, мовби вона пішла в рейс, аби уникнути покарання за вбивство колишнього чоловіка. Голденові вона припала до смаку.
– Аварійний сигнал. Отримали дві години тому. Щойно отримали від «Калісто» підтвердження по запиту верифікації. Він справжній.
– Овва, – Голден здивувався. – Холєра, ми найближчі?
– Єдині на мільйони кілометрів.
– Тоді ясно.
Бекка перевела погляд на капітана. Той хруснув кулаком та кинув оком на свій дисплей. Світло з екрану надало обличчю зеленавого відтінку.
– Поблизу зареєстрованого астероїда поза Поясом, – повідомив капітан.
– Справді? Вони що, впилялися в нього? Там же більш нічого немає на мільйони кілометрів.
– Може, вони зупинились, бо хтось хотів сходити до вітру. Відомо одне: ми найближчі до якихось телепнів, які десь поряд випромінюють аварійний сигнал.
Закони Сонячної системи були чіткими та однозначними. У такому ворожому до життя середовищі, як космос, допомога і добра воля братів по людству не лишалися на їхню ласку. Сигнал SOS фактом свого існування вже зобов’язував найближче судно зупинитися і надати допомогу. Та це не означало, що цьому закону підкорялися усі.
«Кентербері» було завантажено вщерть. Добряче більше мільйона тон льоду акуратно прискорювали протягом останнього місяця. Так само як льодовик, що розчавив Паджеву кінцівку, його було важко зупинити. Спокуса «зловити» «невчасний збій» у системі комунікацій, знищити логи і віддати усе на бога Дарвіна існувала завжди.
Проте бажай Макдовел так вчинити, то старпома він би не кликав.
Або прийняти рішення так, щоби почула уся команда. Голден оцінив красу маневру. Крім Джима, лише капітан міг усе злити. Базіки поважатимуть капітана за небажання зменшувати профіт рейсу. Вони поважають старпома за постійне дотримання правил. Так чи інакше, кепа та першого офіцера зненавидять за те, що вони йдуть на поступки закону і звичайній людяності.
– Ми маємо зупинитися, – вичавив із себе Голден. І додав бадьоріше: – Там могло щось корисне залишитись.
Командир корабля повозив пальцем по дисплею. Голос Аде, низький і приємний, наче вона була в кімнаті, пролунав від консолі:
– Капітане?
– Мені потрібні дані для зупинки цієї гарби.
– Сер?
– Наскільки важко буде підвести нас до CA-2216862?
– Ми зупиняємося біля астероїда?
– Я повідомлю вас, коли ви, штурмане Тукумбо, виконаєте наказ.
– Так, сер. – Джим почув кулеметну чергу ударів по клавіатурі. – Якщо повернемо судно зараз, а тоді два дні прискорюватимемось, наче нас доганяють чорти, то за два дні я підведу нас із точністю п’ятдесят тисяч кілометрів, сер.