– Ми не можемо бути певними.
– І навіть якщо мені вдасться отримати усі записи, все, що вони скажуть після того, як у них вирвуть нігті, тобі аж ніяк не знадобиться. Флот Марса не питатиме про «Скопулі». Вони дуже добре знають, що з ним і з командою сталося, бо вони ж «Скопулі» і збили.
– Це офіційна позиція «Стар Ґелікс»? – запитав Міллер. Слова вже прозвучали, коли він зрозумів свою помилку.
Обличчя капітана згасло, мов хтось вимкнув світло. Лише зараз він збагнув, яку погрозу щойно висловив.
– Я лише вказую на ненадійність ваших джерел. Ви ж не підійдете до підозрюваного і не запитаєте, де вам шукати далі. Та й затримання Джульєтти Мао не є вашим першочерговим завданням.
– А я цього не казав, – розхвилювався Міллер, почувши нотки захисту в її словах.
– У нас там табло забите, і ще привалює роботи. Наші пріоритети – це безпека і сталий сервіс. Якщо те, чим ви займаєтесь, не стосується пріоритетів напряму, то є важливіші точки прикладення ваших зусиль.
– Ця війна…
– Не наша турбота, – закінчила його фразу Шаддід. – Наша робота – це Церера. Подайте мені фінальний рапорт щодо Джульєтти Мао. Я відправлю його по інстанціях, бо ми зробили все, що могли.
– Я не думаю...
– А я думаю. Ми зробили все, що могли. Тепер не будьте слиньком, забирайте свою сраку звідси і гей ловити поганців, детективе.
– Так, капітане, – відповів Міллер.
Масс сиділа за Міллеровим столом, коли той повернувся. Тримала чашку з міцним чаєм чи може кавою. Вона кивнула на монітор. Там троє белтерів – два чоловіки і жінка, тягнули повз складські двері помаранчевий транспортний контейнер. Міллерові брови поповзли вгору.
– Працівники незалежної компанії з доставки газів. Нітроген, кисень. Базові атмосферні. Нічого екзотичного. Схоже на те, що вони тримали нещасного дурня на складі компанії. Я відправила криміналістів туди, може, хоч якісь бризки крові знайдуть.
– Гарна робота, – похвалив Міллер.
Масс знизала плечима. Адекватна робота, хотілося їй сказати.
– Де підозрювані?
– Учора відпливли. Згідно польотного плану на Іо.
– Іо?
– Центр коаліції Земля–Марс. Ладен поставити будь-які гроші, що вони туди дійдуть?
– Звісно, – погодився Міллер. – Готовий закластися на півсотні, що вони не прибудуть.
Масс розсміялась:
– Я внесла їх в систему попередження. Де б вони не приземлились, місцеві отримають попередження і номер для відслідковування у справі Дос Сантос.
– Отже, справу закрито.
– Один бал команді гарних хлопців, – погодилась напарниця.
Залишок дня пройшов сумбурно. Три напади: два вочевидь з політичних мотивів, один –побутовий. Масс із Міллером витерли з дошки усі три ще до кінця зміни. Завтра там ще назбирається.
Коли робота добігла кінця, Міллер зупинився біля возика з продуктами на станції метро і прихопив на вечерю гідропонний рис та текстурований протеїн, здалеку схожий на курку теріякі. За пів вагона юна парочка років 16-17, нахилившись одне до одного, теревенили і хихотіли. Він помітив, як рука хлопця пролізла під майку дівчині. Та не зупиняла. Жінка старшого віку навпроти Міллера заснула, її голова похилилась до стіни, а тихенький храп звучав майже делікатно.
Заради оцих ось людей все й відбувалося, казав собі детектив. Звичайні люди, що проживають свої маленькі життя в кам’яній бульбашці, оточеній глибоким вакуумом. Якщо вони дозволять перетворити станцію на зону заворушень, дозволять зникнути порядку – усі життя навколо обернуться на фарш, мов котеня у м’ясорубці. Люди типу нього, Масс і навіть Шаддід мають зробити так, аби цього не сталося.
Тож, проговорив тихий голос в його голові, чому завадити Марсу скинути атомні бомби і роздавити Цереру, мов яйце, не твоя справа? Що більше загрожує он тому хлопцю в кутку: декілька неліцензованих повій чи Пояс у стані війни з Марсом?
Яку шкоду може спричинити розуміння того, що сталося зі «Скопулі»?
Але, звісно, відповідь була йому відома. Відсутність розуміння того, наскільки небезпечна правда, допоки вона не відкриється – є найкращою причиною рухатися вперед.
Людина з АЗП, Андерсон Довс, сидів на вкритому тканиною кріслі біля Міллерової діри і читав книгу. Це була справжня книга – сторінки, мов лушпиння цибулі, в обкладинці з чогось, що було схоже на справжню шкіру. Міллер колись бачив такі на картинках: сама думка про те, скільки може важити мегабайт даних, віддавала декадентством.
– Детектив.
– Пане Довс.
– Я сподівався, що ми можемо переговорити.
Джо подумки зрадів, що встиг трохи прибратися. Всі пивні пляшки пішли на переробку. Столи і шафи протерті від пилюки. Покривала фотелів залатані або замінені. Щойно Довс вмостився, Джо зрозумів, що він навів лад, очікуючи візиту. Просто сам не усвідомлював цього.