– Новий код транспондера? – здивувалася Наомі. – Як АЗП отримав новий код транспондера?
– Зламали протоколи безпеки Коаліції Земля–Марс або заслали крота в офіс реєстрації, – відповів Голден.
– У будь-якому разі, ми тепер граємо у великій лізі.
РОЗДІЛ 16. Міллер
Міллер дивився трансляцію з Марса разом з усією станцією. Прибраний чорним подіум був поганим сигналом. Одна зірка і тридцять стрічок Марсіянської Конгресійної Республіки звисали не один, а аж вісім разів. Це було ще гірше.
– Цього не могло статися без детального планування, – вів президент Марса. – Інформація, яку вони хотіли вкрасти, могла б вразити безпекові протоколи глибоко і фундаментально. Вони отримали поразку, але ціною двох тисяч вісімдесяти шести марсіянських життів. Цю агресію Пояс готував щонайменше кілька років.
Пояс, відмітив Міллер, не АЗП, а Пояс.
– За тиждень після новини про цю атаку ми нарахували тридцять вторгнень в радіуси безпеки марсіянських суден і баз, включаючи станцію Палас. Якщо ці нафтопереробні заводи буде втрачено, економіка Марса понесе незворотні збитки. Перед обличчям озброєних, організованих партизанських сил ми не маємо іншого вибору, як посилити воєнізовані кордони на станціях і базах в Поясі. Конгрес передасть нові накази всім частинам флоту, а не лише тим, що наразі задіяні в Коаліційних обов’язках.
Також ми сподіваємося, що наші брати і сестри з Землі погодять навчання Коаліційних сил якнайшвидше. Новим мандатом для Марсіянського флоту є убезпечення всіх чесних громадян, знищення злонамірених структур, що наразі ховаються в Поясі, і притягнення до суду відповідальних за ці атаки. З задоволенням повідомляю, що наслідками наших первинних дій є знищення вісімнадцяти нелегальних озброєних суден і…
Міллер вимкнув передачу. Ось воно. Таємна війна стала явно. Батько Мао був правий, намагаючись повернути Жулі, але вже запізно. Його дорогоцінна дочка скоро отримає свій шанс на рівні з іншими.
Щонайменше це може означати комендантську годину і слідкування за персоналом. Офіційно станція нейтральна. Нею не володіють ні АЗП, ні будь-хто інший. «Стар Ґелікс» є земною корпорацією без договірних або контрактних зобов’язань з Марсом.
У найкращому випадку Марс і АЗП воюватимуть поза станцією. В найгіршому – на Церері буде більше заворушень і більше смертей.
Ні, це неправда. В найгіршому випадку Марс і АЗП робитимуть заяви, жбурляючи в станцію скелі чи жмені ядерних боєголовок. Або підірвуть термоядерний двигун пришвартованого судна. Якщо ситуацію випустять з рук, це означатиме шість чи сім мільйонів мерців і кінець усього, що Міллер колись знав.
Дивно, але це відчувалося як полегшення.
Міллер знав про це протягом тижнів. Всі знали. Але цього не ставалося, тож усі розмови, всі жарти, всі випадкові взаємодії, всі автоматичні вітання, приємні посмішки чи легкий стьоб були такою собі спробою втечі. Він не міг вилікувати рак війни, не міг навіть пригальмувати його розростання. Він міг хіба прийняти те, що сталося. Детектив потягнувся, доїв залишки грибного сиру, допив гущу того, що навіть здалеку не схоже було на каву, і пішов підтримувати мир на війні.
Коли він дійшов до відділку, Масс привітала його непевним кивком. Дошка була заповнена злочинами, що потребували розслідування, документування і припинення справ. На ній було вдвічі більше записів, аніж учора.
– Кепська ніч, – озвався Міллер.
– Могла бути гіршою, – відповіла Масс.
– Думаєш?
– «Стар Ґелікс» міг бути марсіянською компанією. Поки Земля нейтральна, ми можемо не перетворюватися на гестапо.
– І як довго це протримається?
– Котра година? – запитала жінка. – Ось що. Коли я працювала у відділі зґвалтувань, був собі один хлопака, якого ми так і не змогли узяти. Тож коли все покотиться, я маю це залагодити.
– Навіщо чекати? – запитав Міллер. – Давай піднімемось, завалимо його і повернемося ще до обіду.
– Ага, типу ти не знаєш, як воно. Ми ж маємо бути професіоналами. Та в будь-якому разі, якщо самі завалимо, то самим же і розслідувати, без варіантів.
Міллер всівся за стіл. Звичайні теревені. Типу надзвичайно серйозне обличчя, яке ти робиш, маючи щодня справу з підстаркуватими шльондрами і бадяженими наркотиками.
А напруження на станції залишилось. Це було видно по тому, як люди сміялися, як себе тримали. Стало помітно більше кобур, аніж зазвичай, типу від демонстрації зброї стане безпечніше.
– Ти вважаєш, це АЗП? – запитала Масс. Голос при цьому знизила.
– Ти про знищення «Доннаджера»? Хто ж іще міг? Плюс їм же це й вигідно.
– Комусь з них, так. Та з того, що я чула, випливає, буцімто тепер є не один АЗП. Олдові хлопці ніц не знають про те, що коїться. Усі сцють кип’ятком і намагаються відслідкувати піратські подкасти.