— Привид? — Запитав я.
— Точно, — відповів він. — Там, де я залишив Ясру, її немає. Але твого брата я доставив.
Раптово з'явився Мандор, як і раніше в чорному, срібно-біле волосся стояло на голові шапкою. Він подивився на Корал з Найдою, зосередив погляд на мені, заусміхався і ступив уперед. Потім побачив щось віддалік і зупинився. Очі у нього буквально вилізли з орбіт. Ніколи ще я не бачив у Мандора такого переляканого обличчя.
— Криваве Око Хаосу! — Вигукнув він, жестом викликаючи захисний екран. — Як ти добрався до нього?
Він на крок відступив. Дуга негайно зімкнулась, перетворившись на каліграфічне, що нагадує золотий листок, «О», і Примара ковзнув по кімнаті, щоб вирости за моїм правим плечем.
Раптом Найда сіла на ліжку, кидаючи по сторонах безумні погляди.
— Мерлін! — Крикнула вона. — З тобою все гаразд?
— Більш-менш, — відповів я. — Турбуватися нічого. Не хвилюйся. Всі добре.
— Хто порушив моє закляття? — Запитав Мандор, коли Найда перекинула ноги через край ліжка, і Корал зіщулилася від страху.
— Це щось на зразок нещасного випадку, — сказав я.
Я розтиснув пальці правої руки. Металева кулька тут же піднявся в повітря і кулею помчала до Мандора, мало не зачепивши Корал, яка витягнула руки, прийнявши звичайну оборонну позу воїна, хоча, вона, здавалося, точно не знає, від кого чи від чого їй слід захищатися. Тому вона не зупиняючись оберталася то до Мандора, то до Найди, то до Привида, і знову…
— Корал, заспокойся, — сказав я. — Небезпека тобі не загрожує.
— Ліве око Змії! — Закричала Найда. — О, не маюче форми, звільни мене, і в заставу я віддам своє!
Якраз в цей час Факір попереджав мене, що не все добре — на випадок, якщо сам я не помітив.
— Так що, чорт забирай, відбувається? — Заволав я.
Одним стрибком Найда опинилася на ногах, вона зробила стрімкий рух вперед і з тією неприродною силою, що властива демонам, вихопила з моєї руки Камінь Правосуддя, відштовхнула мене вбік і вискочила в коридор.
Я затнувся, потім прийшов до тями.
— Тримайте ті'га! — Крикнув я, і повз мене блискавкою пронеслося Колесо-привид, а за ним полетіли кульки Мандора.
10
Наступним в коридор вискочив я. Звернувши вліво, я побіг. Може, ті'га бігає швидко, але і я не ликом шитий.
— Я думав, ти повинна захищати мене! — Кричав я їй услід.
— Око Змії, — відповіла вона, — важливіше того, що мені веліла твоя мати.
— Що? — Сказав я. — Моя мати?
— Вона наклала на мене закляття, щоб я піклувалася про тебе, коли ти пішов до школи, — відповіла ті'га. — Але Камінь знімає закляття! Нарешті я вільна!
— Чорт! — Зауважив я.
Потім, коли вона опинилася біля сходів, перед нею з'явився Знак Логруса — він був більше всіх тих, що мені траплялося викликати. Заповнивши коридор від стіни до стіни, він клубочився, розповзався, плювався вогнем, витягував відростки, а навколо нього червоним туманом плавала загроза. Щоб об'явитися таким чином в Амбері, на території Лабіринту, вимагалася певна частка нахабства, тому стало ясно: ставки високі.
— Прийми мене, о, Логрус, — закричала ті'га, — я несу Око Змії, — і Логрус розкрився, в його середині утворився вогненний тунель. До мене дійшло, що іншим кінцем він відкривається не до мене в коридор.
Але тут Найда зупинилася, несподівано наткнувшись на скляну перегородку і застигла, поза її виражала увагу. Навколо її задубілого тіла раптом взялися літати три блискучих сфери Мандора.
Мене збило з ніг, спиною притиснувши до стіни. Я загородився рукою, захищаючись на випадок, якщо на мене що-небудь звалиться.
Позаду мене, всього в декількох футах, тільки що з'явився образ Лабіринту, не менший Знака Логрусу. Вони були на однаковій відстані від Найди, один позаду, інший попереду, замкнувши цю леді — або ті'га — між, так би мовити, полюсами існування, а разом з нею і мене. Навколо Лабіринту робилося все світліше, немов сонячним ранком, а з іншого боку згущалися зловісні сутінки. Вони що, хочуть знову зіграти в «Бум-Хряпа» по-крупному, зробивши мене на мить мимовільним свідком? — Дивувався я.
— Е-е… Ваші сіятельства, — почав я, відчуваючи, що зобов'язаний спробувати відрадити їх і шкодуючи, що я — не Люк, він-то якраз здатний на такий подвиг. — Зараз дуже вдалий час звернутися до неупередженого судді, і, варто тільки подумати, що в цьому сенсі в мене унікальні здібності…
Золоте кільце — я знав, що це Колесо-привид, — раптово впавши на голову Найди, витягнулося до підлоги так, що вийшла труба. Привид вписався в орбіти кульок Мандора, і, мабуть, схитрився ізолювати себе від задіяних ними сил, тому що кульки зменшили швидкість, заколивалися з боку в бік і, нарешті, впали на підлогу. Дві вдарилися переді мною об стіну, а один скотився вниз по сходах і направо.