— Може, неважко буде переправити її в мої покої. Віала вельми вправна в деяких видах лікування, — сказав він уже тихше. — Я, до речі, теж.
— Тільки одне, Ваша Величність: де це?
Рендом схилився до нього, вказуючи наверх.
— Дверей, щоб увійти, тобі, схоже, не вимагається, але ось чи дістають тепер дотуди сходи і де треба до них підходити, якщо вони вціліли, не скажу.
— Сходи я зроблю, — сказав Мандор, і до нього стрімко підлетіли ще дві кульки. Вони вийшли на дивні орбіти навколо них з Корал. Трохи згодом вони всі піднялися в повітря і повільно попливли до пролому, на який вказав Рендом.
— Я скоро прийду, — крикнув Рендом їм услід. Здається, він зібрався було додати щось, але потім оглянув розвал, поник головою і повернув геть. Я зробив те ж.
Дворкін запропонував мені ще одну порцію зеленого зілля, і я не став відмовлятися. Крім усього іншого воно, напевно, діяло і як заспокійливе.
— Треба піти до неї, — сказав я йому. — Ця леді мені подобається і хотілося б переконатися, що з нею все гаразд.
— Ну, зрозуміло, я можу відправити тебе до них, — сказав Дворкін, — але не можу придумати нічого, що для неї міг би зробити ти і не зуміли б решта. Куди корисніше буде, якщо цей час ти витратиш на пошуки свого мандрівного створіння — Колеса-Привида. Треба переконати його повернути Камінь Правосуддя.
— Згоден, — визнав я. — Але спочатку я хочу бачити Корал.
— Якщо ти з'явишся, може виникнути серйозне замішання, — сказав він, — від тебе можуть зажадати пояснень.
— Неважливо, — відповів я.
— Добре. Тоді хвилинку.
Він відійшов і зняв зі стіни щось на зразок палички в чохлі — вона висіла там на кілочку. Підвісивши чохол собі до пояса, він пройшов через кімнату до шафи з висувними ящиками і з однієї витягнув шкіряний футляр. Футляр зник в надрах кишені і пролунало тихе металеве брязкання. Маленька коробочка для коштовностей беззвучно пропала в рукаві.
— Сюди, — звернувся він до мене, підходячи і взявши мене за руку.
Ми розвернулися і попрямували в самий темний кут, де висіло високе дзеркало в цікавій рамі, яке досі я не помічав.
Відображало воно дивно: кімната за нашими спинами віддалік виднілася чітко, але чим ближче ми опинялися до дзеркальної поверхні, тим нерозбірливішим ставало Відображення. Я розумів: що буде, то буде. І таки напружився, коли Дворкін, який на крок випереджав мене, пройшов крізь туманну поверхню дзеркала, ривком потягнувши мене за собою.
Я спіткнувся, а рівновагу відновив, коли прийшов до тями на уцілілій половині королівських покоїв перед декоративним дзеркалом. Живо простягнувши руку назад, я торкнув його кінчиками пальців, але поверхня була твердою. Переді мною стояла низенька, згорблена фігурка Дворкіна. Він так і не випустив мою руку. Ковзнувши поглядом по його профілю, який у чомусь був карикатурою на мене самого, я побачив, що ліжко зрушено на східну сторону, подалі від зруйнованого кута і великого пролому, на місці якого раніше була підлога. Біля того краю ліжка, що був ближче, спиною до нас стояли Рендом з Віаль. Вони роздивлялися Корал, покладену на стьобаному покривалі, вона, здається, була без свідомості. В ногах ліжка в масивному кріслі сидів Мандор, який спостерігав за їхніми діями. Він першим помітив мою присутність, що і підтвердив кивком.
— Як… вона? — Запитав я.
— Струс мозку, — відповів Мандор, — і пошкоджене праве око.
Рендом обернувся. Не знаю, що вже він збирався мені сказати, але коли він зрозумів, хто стоїть поруч зі мною, слова завмерли в нього на губах.
— Дворкін! — Вимовив він. — Як довго! Я не знав, чи живий ти ще. Ти… в порядку?
Карлик хихикнув.
— Я зрозумів, про що ти, і поступаю розумно, — відповів він. — Зараз я хотів би оглянути цю леді.
— Звичайно, — відгукнувся Рендом і посторонився.
— Мерлін, — сказав Дворкін, — подивися, чи можна розшукати це твоє створіння, Колесо-Привид, і попроси його повернути артефакт, який він позичив.
— Ясно, — сказав я і поліз за Козирями.
Мить — і я вже вийшов на зв'язок, шукав…
— Батьку, кілька хвилин тому я відчув, що потрібен тобі.
— Камінь у тебе чи ні?
— Так, я тільки що з ним закінчив.
— Закінчив?
— Закінчив його використовувати.
— Як же ти… використовував його?
— З твоїх слів я зрозумів, що, якщо пропустити крізь нього чиюсь свідомість, це дає деякий захист від Лабіринту — і задумався, чи спрацює це у випадку такої ідеально синтетичної істоти, як я.
— «Ідеально синтетича» — хороший термін. Звідки це?
— Я сам створив його, підшукуючи найбільш точне визначення.